Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

#1(19)/2017

У статті розглядаються сучасні наукові погляди на визначення понять «оборона держави», «національна безпека», «воєнна безпека», їх взаємний зв’язок у системі забезпечення національної безпеки. Оборона держави розглядається як ключовий елемент воєнної безпеки та домінуюча складова національної безпеки.

У статті розглядаються сучасні проблеми діяльності публічної влади в Україні на шляху, пройденому за роки незалежності. Привертається увага публічної влади до завдань перед суспільством. Аналізується робота органів влади, їх посадових та службових осіб щодо реалізації конституційних вимог — визнання людини «найвищою соціальною цінністю», перед якою публічна влада мала б відповідати за свою діяльність. Висловлена позиція щодо недоліків кадрової політики під час призначення на державну службу в центральних та місцевих органах публічного управління. Наведено аргументи на користь доцільності запозичення досвіду кадрової роботи розвинутих країн світу. Пропонуються шляхи розв’язання проблем.

У статті аналізується питання галузевої належності державної реєстрації юридичних осіб. Доводиться, що специфіка сфери виконавчо-розпорядчої діяльності, правове положення, методи й засоби правової регламентації, що використовуються суб’єктами державної реєстрації, визначають адміністративно-правову природу й сутність державної реєстрації юридичних осіб. Обґрунтовується теза про те, що у зв’язку з багатогранністю поняття, державна реєстрація юридичних осіб може розглядатися як спосіб державного регулювання суспільних відносин; функція державного управління, що доповнює й конкретизує такі загальні функції державного управління, як регулювання, контроль і облік; правова форма діяльності органів публічної адміністрації; правовий режим; адміністративна послуга; правовий інститут; засіб контролю; адміністративна процедура; адміністративне провадження.

У статті досліджуються особливості правового регулювання ДПП у країнах ЄС на прикладі Польщі. Проводиться порівняльний аналіз процедури вибору приватного партнера та передання йому об’єктів публічної власності на умовах ДПП. На основі позитивного досвіду розвитку ДПП у Польщі розробляються пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері ДПП.

У статті проаналізовано поняття «внутрішньо переміщена особа» як об’єкт соціологічного та правового регулювання; визначено основні ознаки внутрішньо переміщених осіб в Україні; окреслено права та свободи внутрішньо переміщених осіб; розглянуті та проаналізовані проблеми правового забезпечення внутрішньо переміщених осіб в Україні. Наведено авторську дефініцію поняття «внутрішньо переміщена особа (ВПО)» та зроблені пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання у цій сфері.

У статті висвітлюється юридична природа поняття «адміністративні послуги» та формулюється його визначення. Аналізується сучасний стан функціонування цих послуг та їх подальші перспективи.

Стаття присвячена осмисленню артикульованих окремими європейськими країнами доктринальних та інституційно-правових засад створення поліції захисту тварин (зоополіції). Особлива увага приділена обґрунтуванню шляхів новелізації вітчизняного законодавства, а також з’ясуванню можливостей модернізації чинного національного механізму запобігання і протидії жорстокому поводженню з тваринами через посилення інституційної спроможності уповноважених органів публічної влади і налагодження партнерської взаємодії між усіма дотичними суб’єктами.

Статтю присвячено висвітленню наукових підходів до поліцейської діяльності, структури органів поліції. Обґрунтовано, що створення дієвої системи боротьби з правопорушеннями в усіх сферах діяльності, забезпечення захисту прав і свобод людини можливе в результаті розроблення й упровадження єдиної концепції вдосконалення адміністративно-правових засад створення та функціонування суб’єктів поліцейської діяльності. Запропоновано власний підхід до структури органів поліції в Україні.

Стаття присвячена дослідженню особливостей організації та адміністративно-правового забезпечення наукової роботи в коледжах за юридичним напрямом надання освітніх послуг. Приділяється увага взаємозв’язку освіти й науки у якісній підготовці юристів. Визначаються сфери та обсяги наукової роботи в коледжах даного типу спрямування. Характеризуються проблемні аспекти адміністративного управління та забезпечення коледжем наукової роботи. Доводиться потреба
зміни й уточнення закону України «Про вищу освіту».

Статтю присвячено дослідженню ознак Національного депозитарію України та Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках, що характеризують їх правовий статус. Встановлено, що Національний депозитарій України є суб’єктом природної монополії у сфері депозитарної діяльності. У результаті аналізу ознак правового статусу Розрахункового центру обґрунтовано необхідність подальших наукових досліджень з метою демонополізації розрахункових та клірингових послуг.

У статті розглядаються законодавчі й доктринальні визначення поняття фінансової діяльності суб’єктів господарювання та її співвідношення з фінансовою діяльністю у сфері господарювання. Виділяються особливості фінансової діяльності суб’єктів господарювання. Наголошується на розмежуванні фінансової і професійної фінансової діяльності суб’єкта господарювання.

У статті досліджується проблематика законодавчого регулювання правового статусу осіб — платників обов’язкових платежів, як зобов’язаних суб’єктів фінансових правовідносин, з яких держава мобілізує кошти до централізованих фондів коштів. Звертається увага на негативні наслідки застосування колізійних норм. Пропонуються уніфіковані підходи до законодавчого визначення правового статусу осіб, що забезпечують головну функцію фінансових правовідносин — мобілізацію грошових коштів до державного бюджету України.

У статті досліджено основні напрями розвитку страхового законодавства, обумовлені прийнятим 16 березня 2016 року Верховною Радою України за основу проектом Закону «Про страхування». Визначено, що проект Закону «Про страхування» комплексно регулює відносини у сфері страхування, а саме: у страхуванні, перестрахуванні, посередницькій діяльності у страхуванні та спрямований на адаптацію вітчизняного страхового законодавства до acquis communautaire.
До основних новел, передбачених проектом Закону «Про страхування», віднесено: 1) розширений страховий глосарій; 2) визначення переліку суб’єктів страхової та перестрахової діяльності; 3) врегулювання окремого ліцензування перестрахової діяльності як виключного виду господарської діяльності; 4) розмежування понять страхова діяльність та страхова операція; 5) детальна регламентація договірних відносин у страхуванні та перестрахуванні; 6) створення на страховому ринку саморегулівних організацій страховиків, участь у яких стає обов’язковою. Визначено, що терміни «страховик», «перестраховик» є узагальнювальними і позначають: 1) суб’єктів, які мають право здійснювати страхову/перестрахову діяльність; 2) сторону договору страхування/перестрахування, яка надає страхову перестрахову послугу. Для визначення правового статусу суб’єктів страхової та перестрахової діяльності запропоновано вживати терміни «страхова компанія», «перестрахова компанія», «філія страхової компанії».

Для визнання певного субʼєкта носієм публічних повноважень його належність до органів держави не принципова, не принципово яка його організаційно-правова форма (юридична особа, колективне утворення без статусу юридичної особи), необхідно дотримання таких умов: субʼєкт уповноважений законодавством на здійснення публічних повноважень; у нормативному акті мають бути визначені підстави набуття, межі повноважень, спосіб діяльності та компетенція такого субʼєкта. Практика адміністративного судочинства свідчить про постійне й масштабне залучення до участі в розгляді й вирішенні адміністративних справ субʼєктів, яких доволі складно можна визначити саме як «субʼєктів владних повноважень» (субʼєктів публічної адміністрації). Наголошено, що субʼєкт публічної адміністрації може реалізовувати як публічно-правові так і приватно-правові повноваження.

У статті здійснено порівняльний аналіз державотворчої практики і конституційного законодавства низки зарубіжних країн та України, на основі якого зроблено висновок про необхідність удосконалення правового статусу глави держави в Україні через внесення системних змін до національного законодавства. Такі зміни стосуються низки питань, зокрема: тимчасового заміщення поста глави держави в Україні; правового статусу глави держави у відставці; гласності намірів і діяльності глави держави у питаннях, що мають важливе значення для суспільства; заборони Президентові України укладати міжнародні договори, що містять секретні пункти; зобов’язання Президента України призначати всеукраїнський референдум щодо ратифікації важливих політичних, економічних, військових міжнародних договорів і денонсації тих із них, ратифікація яких викликала масове збурення у суспільстві.