Адміністративне право і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

Розглянуто особливості судових спорів в сфері забезпечення культурних прав громадян. Показано, що за своєю суттю такі спори за участю суб’єктів владних повноважень є публічними і підлягають розгляду переважно в адміністративних судах. Разом із тим, деякі публічні спори такого роду практично вирішуються за межами адміністративних судів, але при цьому зберігають характер публічно-правових. За таких умов обов’язковим для судів є застосування конституційного принципу, відповідно до якого суб’єкт владних повноважень може діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України і не має права підміняти законність доцільністю.

 

    Проаналізовано судову практику в адміністративних справах й зроблено висновок про існування пріоритетної мети стратегії відповідача — недопущення задоволення позовних вимог; формування єдиної практики застосування матеріального адміністративного законодавства субʼєктами публічної адміністрації; уникнення грошових витрат у звʼязку із застосованими санкціями чи покладанням обовʼязку. З’ясовано, що тактика поведінки відповідача в адміністративному процесі передбачає використання як психологічних прийомів під час розгляду та вирішення адміністративної справи, так і функціональних засобів (прийомів).

    Виявлено, що принципами стратегії й тактики поведінки відповідача в адміністративному процесі є цілеспрямованість, послідовність, заснованість на нормах матеріального й процесуального права, розсудливість і пропорційність.

У статті названі фікції, які використовуються в адміністративному процесі, обґрунтовано їх практична значущість. Визначено види адміністративних процесуальних фікцій, сформульовано їх сутнісні ознаки й поняття.

У статті проаналізовано поняття та ознаки адміністративного договору, види адміністративних договорів, правосубʼєктність сторін адміністративного договору, види договорів за участю органів виконавчої влади, місцевого самоврядування. Окремо приділено увагу державі як учаснику цивільно-правових відносин з метою виокремити участь субʼєкта владних повноважень в адміністративно-договірних відносинах. Надано пропозиції щодо обовʼязкових ознак договору за умовами яких він набуває статусу адміністративного.

Оцінено співвіднесення процесуального розсуду адміністративних судів щодо правовідносин, які виникають у зв’язку з поверненням із державного бюджету помилково сплачених митних платежів. Проблеми адміністративного й процесуального розсуду характерні для всіх без будь-яких винятків адміністративно-правових відносин – митних, адміністративних земельних, адміністративно-господарських, адміністративно-деліктних, податкових, фінансових, екологічних тощо.

Відсутність у сучасному національному адміністративному й адміністративному процесуальному праві досконалої теорії адміністративного й процесуального розсуду, належним чином перевіреної практикою діяльності суб’єктів публічної адміністрації зрештою зумовила формування неоднакової судової практики в адміністративних справах, де застосовувався такий розсуд.

Принципове значення для правильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мають приписи Конституції України – ст. ст. 6 й 19.

Процесуальний розсуд адміністративних судів у справах адміністративної юрисдикції, щодо яких відкрито провадження в адміністративному суді першої інстанції, визначено у ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, застосовуючи процесуальний розсуд, адміністративні суди не можуть втручатися в розсуд суб’єкта публічної адміністрації (адміністративний розсуд), рішення, дії, бездіяльність якого стали предметом перевірки в суді.

З’ясовано, що факти неправильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мали місце зокрема у справах про повернення помилково та/або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету митних платежів.

Обґрунтовано відповідь на запитання про можливість задовольняти адміністративним судам позовні вимоги про стягнення помилково та/або надмірно (сплачених) зарахованих до бюджету митних та інших платежів. Насамперед звернуто увагу на приписи ст. 19 Конституції України, що принципово визначають правила діяльності суб’єктів публічної адміністрації (у нашому випадку – митних органів) в адміністративно-правових (митних) відносинах.

Доведено, що адміністративним законодавством визначено конкретний, вичерпний перелік суб’єктів, уповноважених на повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів. Очевидно, що адміністративні суди до переліку уповноважених суб’єктів законодавством не віднесені й, відповідно, не мають повноважень на ухвалення рішень про повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів.

Сторінка 1 з 4
Ви тут: Home Архів номерів #1(3)/2013 Показати матеріали по тегу: адміністративне судочинство