Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

This article presents the results of a study devoted to determination of the essential features of an administrative act and their possible fixation in the Ukrainian legislation, based on review and synthesis of available in scientific literature views as to the definition of an administrative act, practice of itʼs fixing in the law of the European Union member-states and a number of recommendations of the Committee of Ministers of Council of Europe concerning the scope of public administration activity. The article delineated the notions of a normative, administrative and managerial acts, proposed a definition of modern and fundamentally important approaches for development of legal regulation regarding administrative procedures for public administration activity and individual decision-making, based on the analysis of the generalized signs of an administrative act was made an attempt to suggest the authorʼs definition of this concept.

У статті на підставі аналізу конституційних приписів, які детермінують виникнення певних правових норм, констатовано, що сучасне українське адміністративне право можна сприймати як галузь, яка має обов’язково вміщувати такі правила: 1) про повноваження суб’єктів публічного адміністрування; 2) про порядок реалізації цих повноважень; 3) про способи й порядок захисту прав приватних осіб від порушень, спричинених протиправною діяльністю зазначених суб’єктів. Зауважено, що більшість правил, які утворюють адміністративне право, спрямовані на закріплення повноважень суб’єктів публічного адміністрування та визначення порядку їх реалізації в «безконфліктних» відносинах із приватними особами. При цьому модель «поведінки» суб’єкта публічного адміністрування можна визначити лише через одночасне звернення до правил про його повноваження та про порядок їх реалізації. Правила обох видів є невід’ємними одне від одного. Вони встановлюють єдиний шлях реалізації повноважень з адміністрування, а тому є матеріальними. Процесуальні норми адміністративного права забезпечують розв’язання конфліктів, що виникають між приватними особами та суб’єктами публічного адміністрування. Такі правила неоднорідні, характеризуються особливостями, зумовленими ціллю їх застосування, та не можуть бути об’єднані в одну групу. Їх представлено в декількох складниках системи адміністративного права. Так, процесуальні правила адміністративного оскарження зосереджено в інституті адміністративної процедури; правила, за якими публічний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності, розміщено в інституті публічної служби; процесуальні правила притягнення до адміністративної відповідальності зібрано в інституті адміністративної відповідальності. Зазначено, що відносини, регламентовані процесуальними нормами, становлять незначну частку тих суспільних зв’язків, які формують предмет адміністративного права. Адже конфлікт не може бути основною формою спілкування приватних осіб та суб’єктів публічного адмі- ністрування. Останні через реалізацію своїх повноважень мають сприяти приватним особам у здійсненні ними прав чи виконанні обов’язків, запобігаючи при цьому зіткненню приватних і публічних інтересів.

У цій статті автор розглядає питання визначення у законодавстві європейських країн суб’єктів, яким надано право приймати адміністративні акти. Зокрема, проаналізоване законодавства дозволяє умовно групувати всі країни і визначити у актах законодавства якої юридичної сили (або рівня систематизації) наводиться відповідне визначення, які саме органи включено до переліку таких осіб. Також, з огляду на те, що для організації публічної адміністрації країн-членів Європейського співтовариства притаманні деякі с особливості, пов’язані із існуванням наднаціонального рівні суб’єктів, автор розглядає чи має це відповідний вплив на побудову національних органів влади у державі.Окрему увагу приділено аналізу вітчизняного законодавства та проектів законодавчих актів у сфері адміністративних процедур, досліджується актуальність застосування понять «державне управління», «суб’єкт владних повноважень» для характеристики суб’єктів, уповноважених приймати індивідуальні рішення від імені держави. Приділено увагу сучасним тенденціям побудови системи органів виконавчої влади на місцевому рівні, новим, нетрадиційним суб’єктам публічної адміністрації. Автором зроблено висновок про необхідність проведення систематизації і кодифікації українського законодавства у сфері адміністративних процедур, внесення змін до Конституції.

Оцінено співвіднесення процесуального розсуду адміністративних судів щодо правовідносин, які виникають у зв’язку з поверненням із державного бюджету помилково сплачених митних платежів. Проблеми адміністративного й процесуального розсуду характерні для всіх без будь-яких винятків адміністративно-правових відносин – митних, адміністративних земельних, адміністративно-господарських, адміністративно-деліктних, податкових, фінансових, екологічних тощо.

Відсутність у сучасному національному адміністративному й адміністративному процесуальному праві досконалої теорії адміністративного й процесуального розсуду, належним чином перевіреної практикою діяльності суб’єктів публічної адміністрації зрештою зумовила формування неоднакової судової практики в адміністративних справах, де застосовувався такий розсуд.

Принципове значення для правильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мають приписи Конституції України – ст. ст. 6 й 19.

Процесуальний розсуд адміністративних судів у справах адміністративної юрисдикції, щодо яких відкрито провадження в адміністративному суді першої інстанції, визначено у ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, застосовуючи процесуальний розсуд, адміністративні суди не можуть втручатися в розсуд суб’єкта публічної адміністрації (адміністративний розсуд), рішення, дії, бездіяльність якого стали предметом перевірки в суді.

З’ясовано, що факти неправильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мали місце зокрема у справах про повернення помилково та/або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету митних платежів.

Обґрунтовано відповідь на запитання про можливість задовольняти адміністративним судам позовні вимоги про стягнення помилково та/або надмірно (сплачених) зарахованих до бюджету митних та інших платежів. Насамперед звернуто увагу на приписи ст. 19 Конституції України, що принципово визначають правила діяльності суб’єктів публічної адміністрації (у нашому випадку – митних органів) в адміністративно-правових (митних) відносинах.

Доведено, що адміністративним законодавством визначено конкретний, вичерпний перелік суб’єктів, уповноважених на повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів. Очевидно, що адміністративні суди до переліку уповноважених суб’єктів законодавством не віднесені й, відповідно, не мають повноважень на ухвалення рішень про повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів.

Розглянуто сучасні наукові підходи до класифікації адміністративних процедур. Визначено основні критерії класифікації та виділено відповідні види адміністративних процедур, розкрито їх зміст.

Сторінка 1 з 3
Ви тут: Home Архів номерів #2(12)/2015 Показати матеріали по тегу: адміністративна процедура