Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

#2 (21) 2018

У статті на підставі аналізу конституційних приписів, які детермінують виникнення певних правових норм, констатовано, що сучасне українське адміністративне право можна сприймати як галузь, яка має обов’язково вміщувати такі правила: 1) про повноваження суб’єктів публічного адміністрування; 2) про порядок реалізації цих повноважень; 3) про способи й порядок захисту прав приватних осіб від порушень, спричинених протиправною діяльністю зазначених суб’єктів. Зауважено, що більшість правил, які утворюють адміністративне право, спрямовані на закріплення повноважень суб’єктів публічного адміністрування та визначення порядку їх реалізації в «безконфліктних» відносинах із приватними особами. При цьому модель «поведінки» суб’єкта публічного адміністрування можна визначити лише через одночасне звернення до правил про його повноваження та про порядок їх реалізації. Правила обох видів є невід’ємними одне від одного. Вони встановлюють єдиний шлях реалізації повноважень з адміністрування, а тому є матеріальними. Процесуальні норми адміністративного права забезпечують розв’язання конфліктів, що виникають між приватними особами та суб’єктами публічного адміністрування. Такі правила неоднорідні, характеризуються особливостями, зумовленими ціллю їх застосування, та не можуть бути об’єднані в одну групу. Їх представлено в декількох складниках системи адміністративного права. Так, процесуальні правила адміністративного оскарження зосереджено в інституті адміністративної процедури; правила, за якими публічний службовець притягується до дисциплінарної відповідальності, розміщено в інституті публічної служби; процесуальні правила притягнення до адміністративної відповідальності зібрано в інституті адміністративної відповідальності. Зазначено, що відносини, регламентовані процесуальними нормами, становлять незначну частку тих суспільних зв’язків, які формують предмет адміністративного права. Адже конфлікт не може бути основною формою спілкування приватних осіб та суб’єктів публічного адмі- ністрування. Останні через реалізацію своїх повноважень мають сприяти приватним особам у здійсненні ними прав чи виконанні обов’язків, запобігаючи при цьому зіткненню приватних і публічних інтересів.

The article deals with sources of administrative law in case law of Ukraine. The subject of the article is a case-law in Ukraine in the branch of administrative law. Logical methods such as analysis, synthesis, induction and deduction were used in the article. Comparative method allowed to analyze difference between common law and civil law legal systems. It is investigated in the article that not only legal acts, which contain administrative norms should be included to the system of sources of administrative law in Ukraine, but also some acts of judiciary which may influence on validity of administrative legal provisions. The author highlights in the article that legal doctrine, soft law, individual acts cannot be regarded as sources of administrative law as they do not possess norms of administrative law and cannot influence on them and thus cannot be regarded as obligatory sources. Some examples from case law of Ukraine are provided concerning problems of application of sources of administrative law. The author made a conclusion that judges in their decisions apply not only sources of law but also other sources, which have additional and informative meaning. These sources cannot be regarded as obligatory for a court or parties of the case. It is proposed in the article that judges shall to point out these sources and explain their non-obligatory role in every decision they make.

У статті досліджуються вітчизняні та іноземні доктринальні підходи до сутності адміністративного розсуду в діяльності публічної адміністрації. Окреслено ключові положення щодо природи дискреційних повноважень публічної адміністрації. Запропоновано авторський підхід до розуміння поняття адміністративного розсуду в діяльності публічної адміністрації, а також наведено його ключові ознаки.

In the article features of strategy of protection of financial safety of joint-stock companies are considered. The author examines the features and corresponding gaps that need to be improved in legislation on the effectiveness of financial protection of shareholders’ rights, as this is quite an important argument for reproducing innovations in Ukrainian legislation. As a consequence, conclusions were formulated on the improvement of the legal system for the protection of financial and legal security. The need to systematize the strategy of legal planning of the system of ensuring the financial safety of joint-stock companies is updated.

Стаття присвячена державному регулюванню діяльності провайдерів електронних довірчих послуг, класифікації провайдерів електронних довірчих послуг, дослідженню їх прав, обов’язків та відповідальності. Автором приділено увагу відмінностям правового статусу кваліфікованих та некваліфікованих провайдерів, перевагам користування послугами кваліфікованих провайдерів електронних довірчих послуг. Проведено порівняльний аналіз правового статусу провайдера довірчих послуг за законодавством України та правом Європейського Союзу.

У статті здійснено комплексне вивчення феномена податково-правового патерналізму фіскальної держави. Особливу увагу приділено розкриттю поняття податково-правового патерналізму та з’ясуванню його місця в категорійно-понятійному апараті науки фінансового права. Ґрунтовно вивчено ознаки податково-правового патерналізму фіскальної держави.

Статтю присвячено визначенню поняття «громадське здоров’я». У статті розглянуто підходи до розкриття понять «індивідуальне здоров’я» і «здоров’я населення» та зроблено висновки стосовно особливостей їх розуміння. Сформульовано п’ять ракурсів тлумачення категорії «здоров’я населення» і запропоновано її (авторську) дефініцію. Виділено три напрямки розуміння категорії «громадське здоров’я» та її співвідношення з поняттям «здоров’я населення». Зроблено висновок, що «громадське здоров’я» є складним і багатовимірним поняттям, розуміння сутності якого неможливо обмежити єдиною дефініцією. Обґрунтовано доцільність вивчення громадського здоров’я в кількох площинах, як це має місце з іншими комплексними правовими категоріями.

The article is devoted to the analysis of certain provisions of the current legislation of Ukraine concerning the understanding and interpretation of the accessibility of justice as a key guarantee of ensuring the implementation of international norms and provisions of domestic legislation. The link between the principle of access to justice and the mechanism for providing free secondary legal aid has been followed. The procedure for the provision of secondary legal aid free of charge, the problematic issues that arise in the process of providing such assistance and the further prospects for solving these problems are also defined. The categories of persons entitled to free secondary legal aid are characterized, certain problem aspects of their administrative-legal status are identified, which create obstacles in the practical realization of the right to free secondary legal aid. A number of legislative amendments to the State Fundamental Law, procedural acts, which significantly influenced the realization of the right to secondary free legal aid, were considered. The jurisprudence of the European Court of Human Rights and the practice of domestic courts regarding access to justice are analyzed. The statistical data of the Coordination Center on the provision of free secondary legal aid as an indicator of ensuring access to justice for vulnerable categories of people in Ukraine is researched. The international community recognizes that the right to a fair trial includes the guarantees of procedural rights, namely: the right to access to a court, the right to execute court decisions and the right to the final judgment. In Ukraine, free legal aid can be considered as a mechanism to ensure compliance with international obligations undertaken by our state. The article notes that access to justice is not only the territorial approximation of the organs of justice to citizens, but also the existence of real rights and opportunities for their implementation by appealing to the court, initiating court proceedings, as well as the presence of correspondent duties of the subjects conducting judicial proceedings the process, which in general, meets the requirements stipulated in international legal acts. The article also examines the impact of the judicial reform carried out on the provision of secondary free-of-charge assistance in Ukraine, and, accordingly, the impact on access to justice in connection with the introduction of the so-called “monopoly of advocates” in court.

У статті розкривається проблематика співвідношення адміністративного та трудового правовідношення. Робиться наголос на відмінних рисах зазначених правовідносин у галузі публічної служби. Наводяться докази щодо необхідності вирішення публічно-службових спорів за специфічними процесуальними нормами щодо трудових спорів замість адміністративних процесуальних, а також вивчається історія цього питання. Подаються авторські рекомендації з приводу процесуального врегулювання спорів, що постають із відносин публічної служби, та визначаються напрями подальшого наукового дослідження.

У статті аналізуються норми матеріального та процесуального права, що регламентують право податкового органу на звернення до суду. У межах дослідження проводиться розмежування загального порядку позовного провадження та особливого порядку, що визначений статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України. Запропоновано шляхи вирішення питання щодо наявності в податкового органу дискреції щодо обрання форми звернення до суду щодо вимог, передбачених статтею 283 Кодексу адміністративного судочинства України.

У статті розглядається поняття та основи правового статусу професійного чиновництва у Федеративній Республіці Німеччина. Зазначено, що для тлумачення значення цього поняття необхідно звернути увагу на те, що службовці-чиновники є найнятими державою особами, які перебувають із нею в «особливих публічно-правових службових відносинах та відносинах вірності державі». Інституція професійного чиновництва повинна «в інтересах загалу забезпечити, щоб службовці на засадах правової й матеріальної незалежності виконували покладені на них Основним законом завдання та, незважаючи на політичні ігри владних структур, забезпечували діяльність адміністрації». Наголошується на тому, що формування чиновництва має давню традицію в німецькому конституційному та адміністративному праві. Наводяться приклади з рішень Федерального Конституційного суду щодо особливостей інституції професійного чиновництва. Звертається увага, що в праві про публічну службу – праві державних службовців – основоположні права й гарантії правового захисту не діють повністю необмежено (у тому числі з позиції історичного розвитку). З огляду на це досліджується питання про те, чи не перебуває службовець у стані «особливих владних правовідносин» на відповідно дещо нижчому рівні захисту порівняно з «нормальним» громадянином. Зазначається, що в межах класичного вчення про державу та управління на це питання вже було дано чітку відповідь через виведення формули «особливих владних правовідносин», у межах яких деякі принципи правової держави стосовно службовців мали діяти лише обмежено. Наголошується на тому, що названа формула залишалася фактично незаперечною до 1970-х рр. – до того часу, доки Федеральний Конституційний суд не поклав цьому край у своєму рішенні стосовно виконання кримінальних покарань. Звертається увага на безперечну важливість такого кроку для правового захисту в галузі права публічної служби також із позиції адміністративного судочинства. Автором здійснюється детальний аналіз норми Конституції Німеччини, що стосується чиновництва, а саме ст. 33, яка є базовою нормою для публічної служби як на рівні Федеративної Республіки Німеччина загалом, так і на рівні її земель. Робиться висновок, що службовець, незважаючи на його особливий статус і «причетність» до забезпечення державного порядку, залишається майже без винятку носієм основоположних прав, а тому може в повному обсязі та на підставі прав, гарантованих йому ст. 33 Основного закону, оскаржувати за допомогою позову до адміністративних судів дії і вказівки свого роботодавця.

У статті розглянуто процесуальний інститут повернення судами протоколу про адміністративне правопорушення суб’єктові його складання для належного дооформлення та усунення недоліків.

У статті висвітлюються новели ГПК України, що визначають юрисдикцію господарських судів із розгляду корпоративних та пов’язаних із ними (квазікорпоративних) спорів, та наводиться їх класифікація. Також із посиланнями на окремі рішення Верховного Суду в статті надається оцінка змісту корпоративних прав, та уточнюються ознаки корпоративного спору. Особливий наголос зроблено на доведенні позиції щодо розширеного кола суб’єктів корпоративних відносин, наділених процесуальною дієздатністю, та розширеного тлумачення можливих справ у спорах, що виникають із корпоративних відносин.