Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

 

    Проаналізовано судову практику в адміністративних справах й зроблено висновок про існування пріоритетної мети стратегії відповідача — недопущення задоволення позовних вимог; формування єдиної практики застосування матеріального адміністративного законодавства субʼєктами публічної адміністрації; уникнення грошових витрат у звʼязку із застосованими санкціями чи покладанням обовʼязку. З’ясовано, що тактика поведінки відповідача в адміністративному процесі передбачає використання як психологічних прийомів під час розгляду та вирішення адміністративної справи, так і функціональних засобів (прийомів).

    Виявлено, що принципами стратегії й тактики поведінки відповідача в адміністративному процесі є цілеспрямованість, послідовність, заснованість на нормах матеріального й процесуального права, розсудливість і пропорційність.

Оцінено співвіднесення процесуального розсуду адміністративних судів щодо правовідносин, які виникають у зв’язку з поверненням із державного бюджету помилково сплачених митних платежів. Проблеми адміністративного й процесуального розсуду характерні для всіх без будь-яких винятків адміністративно-правових відносин – митних, адміністративних земельних, адміністративно-господарських, адміністративно-деліктних, податкових, фінансових, екологічних тощо.

Відсутність у сучасному національному адміністративному й адміністративному процесуальному праві досконалої теорії адміністративного й процесуального розсуду, належним чином перевіреної практикою діяльності суб’єктів публічної адміністрації зрештою зумовила формування неоднакової судової практики в адміністративних справах, де застосовувався такий розсуд.

Принципове значення для правильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мають приписи Конституції України – ст. ст. 6 й 19.

Процесуальний розсуд адміністративних судів у справах адміністративної юрисдикції, щодо яких відкрито провадження в адміністративному суді першої інстанції, визначено у ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, застосовуючи процесуальний розсуд, адміністративні суди не можуть втручатися в розсуд суб’єкта публічної адміністрації (адміністративний розсуд), рішення, дії, бездіяльність якого стали предметом перевірки в суді.

З’ясовано, що факти неправильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мали місце зокрема у справах про повернення помилково та/або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету митних платежів.

Обґрунтовано відповідь на запитання про можливість задовольняти адміністративним судам позовні вимоги про стягнення помилково та/або надмірно (сплачених) зарахованих до бюджету митних та інших платежів. Насамперед звернуто увагу на приписи ст. 19 Конституції України, що принципово визначають правила діяльності суб’єктів публічної адміністрації (у нашому випадку – митних органів) в адміністративно-правових (митних) відносинах.

Доведено, що адміністративним законодавством визначено конкретний, вичерпний перелік суб’єктів, уповноважених на повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів. Очевидно, що адміністративні суди до переліку уповноважених суб’єктів законодавством не віднесені й, відповідно, не мають повноважень на ухвалення рішень про повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів.

У статті проаналізовано поняття та види судового збору, його розмір, порядок сплати та компенсації в адміністративному судочинстві. Зосереджено увагу на видах судових рішень щодо виконання рішення суду в частині розподілу судових витрат, а також питання стягнення 90% судового збору з відповідача – субʼєкта владних повноважень у разі задоволення позову майнового характеру. Досліджено вимоги до виконавчого листа суду та надано пропозиції щодо змін у законодавстві.

У статті розглядаються проблеми меж і способів захисту субʼєктивних прав, свобод і законних інтересів приватних осіб в адміністративному судочинстві. Узагальнюються види постанов, які можуть прийматися адміністративними судами за наслідками вирішення по суті справ, віднесених до їх юрисдикції. Наводяться пропозиції щодо удосконалення положень національного законодавства в частині кордонів судового контролю за рішеннями, діями, бездіяльністю субʼєктів владних повноважень, учинених у межах їх дискреційних повноважень. 

 

    У статті проведено аналіз застосування інституту примирення сторін при вирішенні адміністративно-правових спорів. Визначено та охарактеризовано низку ознак, які повинні бути властиві інституту примирення сторін. Висловлено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до процесуального законодавства України.

Сторінка 1 з 4
Ви тут: Home Архів номерів #2(21)/2018 Показати матеріали по тегу: адміністративне судочинство