Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА АДМІНІСТРАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ - ЗАЯРНИЙ О. А.

Zaiarnyi O. Objective side of administrative information offence: the concept, structure and features of legal qualifi cation

    This article investigates the objective side of administrative information offences under the laws of Ukraine, considers it’s elements and also defi nes the features of legal qualifi cation of the wrongful act committed in the information sphere. Several changes to improve administrative and tort legislation of Ukraine in the part of clarifi cation of qualifying features of unlawful acts are proposed.

    The author classifi es the components of administrative information offences according to the features of the objective side such as a wrongful act form, place, time, ways and means of committing the delict and types of its illegal consequences. The author also pays attention to the problems of legal qualifi cation of the mentioned administrative offences considering the objective features which either mitigate or aggravate the penalty.

    Problematic aspects of the normative formulation of such feature of the objective side of administrative informative offences as wrongfulness are identifi ed. The author also defi nes the ways to improve the administrative and tort law in this fi eld of legal regulation.

    The article proves that the objective side as a part of administrative information offence has the most optional features in its structure, is characterized by the most

informative content in comparison with other elements and reveals the external properties of the offence as a legal confl ict in the information sphere.

Однією з невід’ємних складових адміністративного інформаційного правопорушення, відсутність якої виключає його склад, є об’єктивна сторона [1, с.  67]. Цей елемент охоплює ознаки, які характеризують правопорушення та розглядаються з позицій йогозовнішньоговияву[2,c.47].Разомізтим,як показує сучасний станадміністративно-юрисдикційної діяльності у сфері запобігання адміністративних інформаційних правопорушень, більшість проблем, пов’язаних із законодавчим закріпленням складів зазначених деліктів, їх правовою кваліфікацією,зумовлені неоднозначним підходом до визначення та оцінювання елементів об’єктивної  сторони,  установлення їх впливу на міру адміністративного покарання, що застосовується за конкретне протиправнедіяння.

Зазначена проблематика була предметом наукових досліджень багатьох учених-правників, зокрема А. Благодарного, О. Литошенко, О. Полушкіна, А. Стрельникова, О. Стоїцького, О. Чуприни та інших. Проте тривалий процес модернізації адміністративно-деліктного законодавства, поява в інформаційному середовищі нових засобів протиправного оброблення інформації, існування латентної адміністративної деліктності вимагають дослідження поняття, структури й особливостей правової кваліфікації об’єктивної сторони адміністративних інформаційних правопорушень, що і є метою цієї статті.

Об’єктивну сторону адміністративного інформаційного правопорушення характеризують як основні, так, і додаткові (факультативні) ознаки [3].

Основна ознака об’єктивної сторони адміністративного правопорушення виявляється через протиправне  діяння  (дії  чи  бездіяльність),    а додаткові (факультативні) відображають суспільно шкідливі наслідки делікту, причинно-наслідковий зв’язок між ними і самим діянням, місце, спосіб, обстановку, час та засобийого вчинення [4, c.69].

Як  основа  об’єктивної  сторони адміністративного інформаційного правопорушення, протиправне діяння становить собою дію або бездіяльність, що порушує чи  обмежує інформаційні права, свободи чи обов’язки особи, посягає на встановлений порядок управління в інформаційній сфері, правові режими інформації, інформаційних ресурсів, інформаційно-телекомунікаційних систем і технологій, інформаційну безпеку держави, чим фактичнозаподіює шкоду охоронюваним законом інтересам учасників інформаційних відносин або створює пряму загрозу їїзаподіяння.

Аналогічно до інших кодифікованих актів, якими встановлюють ся санкції за проступки різного роду, об’єктивна сторона адміністративного проступку зводиться до опису за допомогою правил і прийомів законодавчої техніки в межах змісту правовоїнормипротиправнихдійчибездіяльності фізичних та юридичних осіб, наслідком яких є заподіянняморальної, матеріальної чи фізичної (тілесної) шкоди інтересам громадян, корпоративних утворень або держави [5, c.35].

Від ступеня та характеру нормативного визначення ознак протиправного діяння безпосередньо залежить правильність правової кваліфікації  складу   адміністративного  інформаційногоправопорушення, установлення форми протиправної поведінки, способу, місця, засобів учинення проступку, йогонегативних наслідків, а також причини й  умови, які сприялипорушеннюприписів адміністративно-правових заборон, чинних в інформаційнійсфері.

Залежно від правових форм і способів зовнішнього вираження об’єктивної сторони адміністративного інформаційного правопорушення діяння може виявлятися у формі протиправних дійабопротиправної бездіяльності [6].

Протиправні дії в інформаційній сфері становлять собою індивідуальний акт вольової, активної поведінки учасника інформаційних відносин, що порушує інформаційні права особи, установлений порядок управління в інформаційній сфері чи посягає на інформаційну безпеку шляхом незаконного збирання, зберігання, оброблення, поширення інформації, протиправного використання інформаційних ресурсів, інформаційно-телекомунікаційних систем.

Визначаючи різні склади адміністративних правопорушень в інформаційній сфері, законодавство України виокремлює різні види протиправних дій, проте не наводить їх легальної класифікації.

Такий стан адміністративно-деліктного законодавства можна пояснити не лише постійним і невпинним розширенням кола інформаційних прав та обов’язків учасників публічних правових відносин в інформаційній сфері, але й супутніми щодо цього факторами– розширенням видів інформаційних, зокрема адміністративних правопорушень, проведенням нових, раніше не відомих операцій з інформацією, інформаційними ресурсами, інформаційно-телекомунікаційними системами, істотною зміноюмасштабуїхвпливунадіяльність публічноїадміністрації.

Незважаючи на зазначені та низку інших факторів юридичної дійсності, видитаперелікпротиправнихдій,що підпадають під дію адміністративно-правових заборон в інформаційній сфері, є вичерпними і можуть бути розширені виключно шляхом внесення змін до законодавства України, як це випливає зі змісту ст. 92 Конституції України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР[7].

Зазвичай закон пов’язує об’єктивну сторону адміністративних інформаційних правопорушень з такими протиправними діями, якнезаконне збирання, розкриття, поширення інформації  (ст.  ст.  82-3,  91-4,163-9,

212-2, 212-3, 212-5 Кодексу України про адміністративні правопорушеннявід24.12.1984(далі–КУпАП)[8]), ст. 24 Закону України «Про доступдо публічної інформації» [9]; перекручення відомостей чи даних; внесення до державних реєстрів, кадастрів, архівів, фондів неправдивих, неповних або недостовірних відомостей чи даних (ст. ст. 53-2, 53-5, 92-1,163-

10 КУпАП [8]); незаконне копіювання баз даних; блокування інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах; несанкціоновані дії щодо інформації в інформаційно-телекомунікаційних  системах  (ст.  212 6  КУпАП  [8],  ст.  1  ЗаконуУкраїни

«Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах [10] тощо).

За своїм змістом та юридичними властивостями вчинені в інформаційній сфері дії, визнані нормами адміністративно-деліктного законодавства протиправними, є антиподом суб’єктивних юридичних прав  та обов’язків учасників інформаційних відносин, тобто вчиняються всупереч установленим повноваженням, наданим правам чи покладеним обов’язкам, чим фактично порушують приписи закріплених закономадміністративно-правовихзаборон.

Іншими  словами,  протиправні  дії учасників інформаційних відносин завжди спрямовані на порушення встановленого порядку управління в інформаційній сфері, прав, свобод та обов’язків особи, підрив інформаційної безпеки держави або порушення встановлених правових режимів інформації. Поряд з адміністративно-протиправною дією існує ще одна (пасивна) зовнішня форма вираження протиправного діяння – адміністративно-протиправна бездіяльність. У такому випадку шляхом пасивної поведінки суб’єктом адміністративного правопорушення порушується законодавча вимога здійснювати ті чи інші активні дії [11]. Адміністративно-протиправна бездіяльність як форма зовнішнього вияву поведінки суб’єктаправопорушення визначається законодавцем щодо фізичних осіб у диспозиціях близько 60 статей Особливої частини КУпАП [12, c. 103], значну частину яких становлять склади адміністративних інформаційнихправопорушень.

Бездіяльність, як різновид протиправного діяння, становить собою невжиття  учасником інформаційних відносин заходів і дій, віднесених законом до його обов’язків чи повноважень суб’єктів публічної адміністрації щодо забезпечення реалізації особою її інформаційних прав, охорони правового режиму інформації, установленого  порядку   управління в інформаційній сфері, а також недотримання ним технічних правил і умов експлуатації інформаційно-телекомунікаційних систем, інформаційних ресурсів, програмної продукції, якщо закон вимагає від таких суб’єктів активної поведінки під загрозою застосування заходів адміністративного примусу.

В умовахбездіяльностівольова складова може бутияквідсутньою, так і виявлятися вневиконанніуповноваженимучасникомінформаційних правовідносинпокладенихна нього законом,індивідуальнимадміністративним актом обов’язків,уневикористанні           інформаційно-технічних можливостей,щоспричинило порушення правовихобмеженьізаборон, чинних вінформаційнійсфері. Основні відмінностіміжпротиправними діями табездіяльністювиявляються в тому, що дія –цезавжди акт вольової,цільової,ініціативної та, як правило,усвідомленоїповедінки учасникаінформаційнихвідносин, спрямованапротиконкретних правових обмежень чизаборон,тоді як протиправнабездіяльністьстановить собою пасивнуформуповедінки, яка переважно не супроводжується волевиявленнямпорушника,його прагненням досягти конкретноїпротиправної мети чиумиснопорушити правові обмеження та заборони,чинні в інформаційній сфері.

Разом із тим в умовах глобальної інформатизації процесів функціонування публічної адміністрації, перетворення інформації та інформаційних ресурсів на один із ключових інструментів сервісно-регуляторної діяльності держави, визнання поряд із посадовими та службовими особами суб’єктами адміністративних інформаційних правопорушень громадян та юридичних осіб у нормах КУпАП і деяких інших законодавчих актах сформульовано окремі склади адміністративних деліктів, з системного аналізу яких випливає, що бездіяльність може набуватиініціативного, цільового характеру, тобто переслідувати конкретну протиправну мету.

Так, адміністративним правопорушенням згідно з положеннями ст. 82-3 КУпАП визнається приховування, перекручення або відмова від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і зверненнями громадян та їх об’єднань щодо безпеки утворення відходів і поводження з ними, зокрема про їх аварійні скиди та відповідні наслідки [8].

Логічнетлумаченнязмістунаведеної норми вказує на те, що законодавець, формулюючи в ст. 82-3 КУпАП склад адміністративного інформаційного правопорушення,  керувався необхідністю запровадження адміністративної відповідальності за ненадання, приховування суспільно-важливої інформації про небезпечні відходи, викиди та скиди, недоступність якої може спричинити негативні наслідки для життя і здоров’я людей,   навколишнього  природного середовища, санітарно-гігієнічної безпеки населення.

На думку окремих дослідників, об’єктивна сторона інформаційного правопорушення взагалі виявляється переважно у формі бездіяльності (невиконання або неналежне виконання вимог Закону про надання інформації), тобто в неправомірній відмові в наданні інформації, несвоєчасному або неповному наданні інформації, наданні інформації, що не відповідає дійсності [13, c. 295, 296].

Такий погляд поділяється вченими-правниками в частини забезпечення конституційного права на доступ   до   публічної   інформації[12,

c. 103, 104], тобто щодо проступків, склади яких передбачені в  нормах  ст. ст. 82-3, 91-4, 164-14, 212-3 КУпАП, ст. 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації»тощо.

В умовах тривалої децентралізації системи органів виконавчої влади, розширення сферифункціонування адміністративних правовідносин, де громадяни та юридичні особи наділяються  законом  правом  вимоги, а суб’єкти владних повноважень – обов’язками щодо їх задоволення, установлення в нормах Конституції України прямого зобов’язання для органів державної влади та місцевого самоврядування діяти лише напідставі, у межах повноважень і у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, порушення  права на доступ до публічної інформації внаслідок її ненадання, відмови від надання, не оприлюднення чи оприлюднення не в повному обсязі стало одним із найбільш розповсюджених адміністративних проступків,які підриваютьдовірудовладизбокунаселення, міжнародних організацій та суб’єктівгосподарювання.

Проте чинна в Україні система адміністративних інформаційних правопорушень не обмежується дослідженими складами деліктів, для яких властива бездіяльність як форма вираження об’єктивної сторони.

Використання різних прийомів і засобів законодавчої техніки в конструюванні складівадміністративних інформаційних правопорушень зумовилонормативнезакріпленнянеоднакових видів бездіяльності як форми протиправногодіяння.

Залежно від способу її  виявлення та правових наслідків протиправну бездіяльність можна розділити на:

1)         ненадання, відмову від надання чи надання не в повному обсязіінформації на запит суб’єктів владних повноважень, фізичних та юридичнихосіб;

2)            порушення порядку внесення інформації до Державного земельного кадастру, Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Єдиного державного реєстру виборців, інших державних чи комунальних реєстрів, баз даних, оновлення, актуалізація яких є безпосереднім обов’язком уповноважених суб’єктів публічноїадміністрації;

3)         ненадання, несвоєчасне надання чи надання не в повному обсязіінформації у формі звітів, декларацій, аудиторських, юридичних та інших висновків, якщо їх надання визнано обов’язковим для окремих категорії громадян та юридичнихосіб;

4)                                         недотримання встановлених   законом   чи    індивідуальним адміністративним актом правових режимів інформації з обмеженим доступом;

5)               експлуатація без необхідної державної реєстрації, несвоєчасна реєстрація або відмова від державної реєстрації баз даних, державних реєстрів, інших інформаційних ресурсів, для яких закон вимагає проведення обов’язкової державної реєстрації в уповноважених органах виконавчої влади чи місцевогосамоврядування;

6)            недотримання правил і умов здійснення конкретних видів інформаційної діяльності, визначених у дозволі, ліцензії, законодавчих актах України, якими встановлюються вимоги до такоїдіяльності;

7)         невиконання, неналежне виконання правил, технічних умов і регламентів експлуатації телекомунікаційного, радіотехнічногообладнання, програмної, медійної та іншої інформаційноїпродукції.

Деякіадміністративно-деліктнінорми, у диспозиціяхяких  сформульовані складиадміністративнихінформаційних правопорушень, прямоневказують на формупротиправногодіяння. Такий законодавчий підхіддовизначення об’єктивноїсторонитаких деліктів досягаєтьсяшляхомвизначення формипротиправногодіяння за допомогою таких конструкцій,   як

«порушення», «пошкодження» тощо. Використовуючи такі конструкції, законодавець фактично знищує межу між протиправними діями та бездіяльністю, чим фактично припускає порушення конкретних адміністративно-правових заборон як активною, такі пасивною поведінкою учасників інформаційних відносин.

Постановлення в один логічний ряд у нормах адміністративно-деліктного законодавства активної та пасивної протиправної поведінки суб’єктів адміністративних інформаційних правопорушень можна пояснити необхідністю розширення сфери застосування адміністративних стягнень за відповідні делікти, більш повним забезпеченням дотримання учасниками інформаційних відносин установлених адміністративно-правових заборон.

За логікою законодавця порушення встановлених адміністративно-правових заборон протиправними діями чи бездіяльністю може спричинити рівнозначні фактичні наслідки, переслідувати однакову мету та викликати тотожну негативну реакцію з боку суспільства і держави, у зв’язку з чим відсутня необхідність потреба установлення окремої адміністративноївідповідальностізаактивнутапасивнупротиправнуповедінкуучасників інформаційнихвідносин.

В основі кожного діяння перебуває свідомий акт вольової поведінки, а найчастіше – сукупність простих однопорядкових послідовних дій або навіть протиправна діяльність чибездіяльність[14].

За своєю внутрішньою структурою наявні в  інформаційній  сфері діяння можуть бути простими або складними. Просте становить со бою єдину дію чи короткочасну бездіяльність – єдиний актпротиправної поведінки.

Складне діяння або утворюється з кількох самостійних дій чи розтягнуто в часі, або вчиняється групою осіб [15, c. 56]. Різноманітність інформації, наявної в суспільному обігу, зумовлює необхідність застосування багатьох технічних засобів, функціональних прийомів оброблення відомостей або даних, у зв’язку з чим більшість адміністративних інформаційних правопорушень вчиняються  не  однією, а кількома або багатьма протиправними діями чи продовжуваною в часі бездіяльністю.

Як приклад простого діяння можна навести обман покупця, склад якого передбачений у ч. 3 ст. 156-1 КУпАП [8]і для вчинення якого достатньо одноразово надати покупцеві неправдиві відомості про товари,  їх властивості, способи експлуатації, технічні якості, ринкову цінутощо.

Серед складних протиправних діянь, визнаних законом адміністративними правопорушеннями, у доктрині адміністративної деліктології виокремлюються: 1) діяння з двома різними діями; 2) такі, що складають ся  з  альтернативних  дій;  3)  збірні;

4)ті,щотривають;5)продовжувані[4, c. 69; 15, c.58].

Науковий поділ протиправних діяньзалежновідїхвнутрішньоїструктури в юридичній літературі, нормах адміністративно-деліктного законодавства та правозастосовній діяльності був покладений в основу класифікації складів адміністративних правопорушень на аналогічні до зазначених види [15, c.46-48].

Характерною особливістю складів адміністративних інформаційних правопорушеньздвомачибільшерізними діями є те, що кожна з цих дій є невід’ємною складовою об’єктивної сторони делікту, без якої він не  може оцінюватися як закінчений. Так, проступок, склад якого сформульований у ст. 164-2 КУпАП, серед іншого передбачає застосуванняадміністративних стягнень за внесення до фінансової звітності неправдивих відомостей з метою її подання до органівконтролю. Іншим прикладом того жпорядку є проступок, склад якого закріплений у ч. 1 ст. 164-12 КУпАП, що складається із включення недостовірнихданих до бюджетних запитіві, як наслідок, – затвердженнянеобґрунтованих бюджетних призначень абонеобґрунтованих бюджетних асигнувань[8];

Особливість адміністративних інформаційних правопорушень з альтернативним  складом   виявляється  в тому, що кожна дія, яка становить частину протиправного діяння, уже сама пособі згідно з нормами адміністративно-деліктного законодавства може бути кваліфікована як самостійний проступок. У той же час особа не вчиняє новогоадміністративного інформаційного правопорушення, а поетапно здійснює протиправні дії, описані в диспозиції адміністративно-деліктної норми (наприклад, передбачений у ч. 3 ст. 164-3 КУпАП проступок може вчинятися як шляхом отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також іншої конфіденційноїінформації, так і через вчинення однієї з перелічених протиправних дій. Однак, незалежно від того, чи охоплює собою протиправне діяння  всі  дії,  вказані в положеннях ч. 3 ст. 164-3, КУпАП пов’язує це адміністративне інформаційне правопорушення з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншогопідприємця). Збірними визнаються адміністративні правопорушення, в основі яких перебувають тотожні, неодноразові та протиправні дії, систему яких закон кваліфікує як проступок. В одному випадку має місце декілька самостійних правопорушень, однак законодавець кваліфікує їх як самостійний, складний склад адміністративного правопорушення. До його складу включаються лише тотожні діяння, тобто такі, які  співпадають за своїми ознаками і не мають у своєму складі обставин, що обтяжують чи пом’якшують адміністративне покарання.

Збірним є адміністративне правопорушення, склад якого, за загальним правилом, є простим, проте міститькваліфікаційнуознаку,щовказує на його неодноразовість незалежно від її нормативної назви, – повторність, неодноразовість у вигляді систематичної діяльності, за умови, що особа-порушник, винна у вчиненні такого проступку, не була піддана адміністративному покаранню за жодне з діянь, що утворює його склад [4, c.70].

Такими, що тривають, визнаються адміністративні правопорушення, які з моменту вчиненняпротиправної дії чи бездіяльності потім вчиняються безперервно шляхом невиконання покладених на порушникаобов’язків. Початковим моментом учинення такого адміністративного правопорушення може бути як активна дія, так  і бездіяльність, а згодомправопорушник взагалі не виконує покладенихна нього обов’язків або виконує їх неналежним чином, не в повному обсязі, у зв’язку з чим його    поведінка оцінюється як бездіяльність щодопокладених на ньогообов’язків.

Прикладом адміністративного інформаційного правопорушення, що триває, може бути діяння, описане в диспозиції ст. 164-8 КУпАП, – недотримання суб’єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів під час використання національного екранного часу. Такий проступок може вчинятися лише послідовними, тотожними діями у формі трансляції зарубіжної кінопродукції, що має наслідком недодержання квоти демонстрування національних фільмів під час використання національного екранного часу.

Як правило, такі адміністративні інформаційні правопорушення вчиняються у процесі протиправної діяльності посадових і службових осіб, а також при здійсненні господарської діяльності в інформаційній сфері, що має систематичний характер і реалізується через виконання однорідних дій та зобов’язань.

Головною особливістю адміністративних правопорушень, що тривають, є співпадіння фактичного та юридичного моментів припинення такого проступку.

Фактичне закінчення такого адміністративного правопорушення відбувається разом із виконанням обов’язку внаслідок зміни обстановки на несприятливу для правопорушника.

Юридичне припинення адміністративного правопорушення означає, що винна особа притягнена до адміністративної відповідальності, а покладений на неї обов’язок не був припинений. Якщо з дня призначення адміністративного покарання протиправне діяння не було припинено, воно визнається новим правопорушенням, що має продовжуваний характер.

Але притягнення до юридичної відповідальності за інше правопорушення не припиняє того, що триває. Останнє юридично припиняється лише шляхом застосування передбаченої законом санкції за його вчинення.

Продовжуваними слід вважатиадміністративні правопорушення, що складаються з сукупності тотожних дій, спрямованих на досягнення єдиної протиправної мети, що утворюють самостійний склад адміністративного делікту. Він складається з протиправних дій, а відповідно вчиняється окремими дискретними діяннями, відокремленими між собою у часі [16, c.86].

Разом із тим ці дії  є  тотожними, оскільки повністю співпадають за юридичними ознаками – формою вини, суб’єктом проступку, об’єктом, предметом, засобами, метою протиправного посягання, між якими існує тісний функціональнийзв’язок.

Ключовоюособливістюпродовжуванихадміністративнихправопорушень є те, що наявні вїхоснові діяння самі по собіутворюютьсклад адміністративногоправопорушення, але й у своїй сукупностівониформуютьтойсамийскладделікту[4,c.72]. Поряд ізпротиправнимдіянням склад  адміністративних         інформаційних правопорушеньможевключати до своєїструктуридодаткові об’єктивніознаки:причинно-наслідковий зв’язок між діяннямтайого суспільно-шкідливими   наслідками, місце, час, спосіб, обстановку, засоби вчинення делікту [17, c. 66; 8].

Кожна з цих ознак, будучи включеною до складу  адміністративно го інформаційного правопорушення, надає йому видових особливостей, сприяє індивідуалізації протиправної поведінки в інформаційній сфері, що забезпечує більш точну, правильну та об’єктивну кваліфікаціюпроступків.

Водночас, незважаючи на такі юридичні властивості додаткових елементів об’єктивної сторони, вони можуть набувати якконструктивного, так і кваліфікаційного характеру.

У першому разі склад адміністративного інформаційного правопорушення формулюється в такий спосіб, що відсутність додаткової ознаки об’єктивної сторони унеможливлює нормативне  конструювання   складу проступку взагалі. В іншому разі наявність додаткової ознаки в структурі об’єктивної сторони складу адміністративного інформаційногоправопорушення перетворює його на кваліфікований склад,  тобто  діяння, що має підвищений порівняно з аналогічними деліктами ступінь суспільної шкідливості або вчиняється посадовою, службовою особою чи з використанням спеціальних засобів обробленняінформації.

Іншими словами, якщо закон при формулюванні складу адміністративного правопорушення використовує додаткові елементи об’єктивної сторони або такі елементи  віднесені до обставин, що обтяжують чи пом’якшують адміністративне покарання,таківластивостіадміністративного делікту стають конструктивними ознаками такогоправопорушення. Щодо суспільно шкідливих наслідків   та    причинно-наслідкового зв’язку між ними і протиправним діянням як елементами об’єктивної сторони складу адміністративного правопорушення, то в науковій літературі відсутній одностайний погляд на природу цихелементів.

Згідно з одним із поглядів, який зокрема відстоюється А. Агаповим, для з’ясування сутності та особливостей об’єктивної сторони конкретного складу адміністративного правопорушення важливе значення має проблема встановлення причинно-наслідкового зв’язку між суспільно шкідливими наслідками і самим протиправним діянням [5, c. 35].

Відповідно до іншого погляду на порушену проблему, який одержав найбільшу підтримку в теорії адміністративної деліктології, більшість складів адміністративних правопорушень сконструйовані законодавцем як формальні. Саме тому їх учинення не тягне за собою будь-яких прямих матеріальних наслідків, а відтак шкода та причинно-наслідковий зв’язок не можуть розглядатися як обов’язкові ознаки складу адміністративного правопорушення[4,c.69;6;16,c.86].

Зазначені ознаки об’єктивної сторони адміністративного правопорушення обов’язкові тільки для такзваних матеріальних складівпроступків, у результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода, а проступок визнається закінченим з моменту її заподіяння [18, c.17].

Надумкудослідниківпроблематики адміністративних інформаційних правопорушень, склади цих деліктів у своїй більшості маютьформальний характер і, як виняток, можуть набувати матеріальних ознак лише у випадках, передбачених  законом  [17,  c. 66; 19, c.7].

Така природа складів адміністративних інформаційних правопорушеньпередусімзумовленавластивостями самої інформації як предмета протиправних посягань, її немайновим, неідеальним характером, здатністю до зміни, необмеженого тиражування, зміни формипередання.

Матеріальним склад адміністративного інформаційного правопорушення стає лише тоді, коли закон прямо пов’язує його вчинення з настанням суспільно шкідливихнаслідків, загрозою їх заподіяння чи відповідноюметою.

Як приклад адміністративних інформаційних правопорушень з матеріальним  складом  можна  вказати  на  діяння,  передбачені  у  ст. 145

«Пошкодження  таксофона»,  ч.  2  та

3 ст. 164-3 «Порушення законодавства про комерційну таємницю», ст. 165-15 «Приховування стійкої неплатоспроможності суб’єкта господарювання» [8] та деякі інші.

У деяких статтях міститьсявказівка лише на шкідливі наслідки («пошкодження», «знищення», «псування» тощо), діяння ж розуміється саме собою [18, c.17].

Прикладом таких правопорушень може бути діяння, передбачене ст. 148 КУпАП «Пошкодження таксофону». Законодавець, формулюючи склад цього делікту, вказує в диспозиції лише на наслідки протиправної поведінки – пошкодження телекомунікаційного пристрою (таксофону), проте не називає видів протиправних


дій, учинення якихпороджуєвідповідні наслідки. У такийспосібзакон надає матеріальнимознакамскладу проступку,сформульованому  у ст. 148 КУпАП,значенняконструктивної риси цихпротиправнихдіянь. Домінування всистеміадміністративнихінформаційнихправопорушень деліктів зформальнимскладом можна пояснити тим,щопротиправність дій чи бездіяльностівінформаційній сфері закон пов’язуєзпорушенням інформаційнихправособи, установлених правилздійсненняінформаційної діяльності,       правових режимів інформації,технічнихрегламентів і умовексплуатації телекомунікаційного,  радіотелевізійногота

іншого обладнання.

Така особливість складів адміністративних інформаційних правопорушень безпосередньо відбивається на інших додаткових ознаках об’єктивної сторони, таких як місце, час, спосіб, обстановка, засоби вчинення делікту.

Кожне явище реальної дійсності існує в конкретних просторово-часових координатах. Такі ознаки адміністративного інформаційного правопорушення, як місце та час його вчинення, мають юридичне значення лише за наявності прямої вказівки в конкретній адміністративно-деліктній нормі [6].

Своєрідна природа інформації як предмета протиправних посягань(немайнова сутність, неідеальний характер, здатність до необмеженого тиражування) зумовлює факультативне значення цих елементів об’єктивної сторони адміністративних інформаційнихправопорушень.

Як ознака складів адміністративних інформаційних правопорушень, час становить собою конкретний період часу, дату чи відповідну частину доби, в межах яких вчинене в інформаційній сфері діяння визнається законом протиправним.

Коли час вчинення адміністративного інформаційного правопорушення відноситься законом до конструктивних ознак  його  скла ду, законодавець здійснює це різними прийомами законодавчої техніки, зокрема через пряму вказівку на нічний,неробочийчас,періодвиконання посадових чи службових обов’язків, період проведення процесу виборів, референдумів, масовихзібрань.

Стосовно бездіяльності часом постаєконкретнийстрок,тобтозаздалегідьустановленийунормахзаконучи адміністративному акті індивідуальної дії проміжок часу, зі спливом якого бездіяльність стаєпротиправною.

Прикладом адміністративних інформаційних правопорушень, протиправність яких пов’язується законом із діями, вчиненими в конкретну частину доби, може бути трансляція окремих видів аудіовізуальної продукції без спеціальних обмежувальних знаків  про  заборону  перегляду малолітніми та неповнолітніми особами.

Як приклад правопорушень, учинення яких закон пов’язує зі спливом установленого законом строку, можуть бути проступки, склади яких передбачені у ст.  ст.  82-3, 91-4,  164- 15, 212-3 КУпАП,  ч. 3 ст.  41 та ч. ст. 43 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».Зазначені правопорушення вважаються вчиненими з моменту закінчення встановленого законом строку для надання інформації на запит громадян, юридичних осіб чи суб’єктів владних повноважень.

Деякі склади адміністративних інформаційних правопорушень як конструктивні ознаки містять вказівкуна конкретний період часу або тривалу подію (виборчий процес чи процес референдуму, проведення колективних переговорів для укладення колективного договору). Прикладами таких адміністративних інформаційних правопорушень є делікти, склади якихпередбачено уст.ст.41-3,212-7– 212-10, 212-7КУпАП.

Закон при конструюванні окремих складів адміністративних інформаційних правопорушень установлює таку конструктивну ознаку їх складів, як місце вчинення проступку. Нормативне встановлення зв’язкуадміністративного інформаційногоправопорушення з конкретним місцем його вчинення характерне для деліктів, предметом протиправного посягання яких є інформація, представлена в окремій формі чи наспеціальних носіях. Так, протиправним буде вважатися розміщення зовнішньої реклами з порушенням вимог, установлених у ст. 16 Закону України «Про рекламу» [20]; розміщення чи розповсюдження агітаційних матеріалів у приміщеннях, де перебувають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні такомунальніустанови.

Серед додаткових  елементів об’єктивної  сторони  більш  широке    закріплення    та   конкретизацію одержали спосіб і  засоби  вчинення адміністративних інформаційних правопорушень.

Це безпосередньо пов’язано з існуванням у сучасномуінформаційномусуспільствірізнихформзбереження та обігу інформації, нормативним закріпленням багатьох видів правових режимів інформації, створеннямі використанням різноманітнихзасобів оброблення та передання інформації, які можуть використовуватися з протиправною метою чи бутипредметом протиправнихпосягань.

У теорії адміністративної деліктології спосіб учинення адміністративного правопорушення розглядається як порядок, метод, послідовність протиправних дій, прийоми, що використовуються особою-порушником для вчинення протиправного діяння. Спосіб – це конкретна форма протиправних дій, їх варіант. Дія та спосіб її вчинення співвідносяться між собою як родове і видове поняття [4, c.74].

Щодо адміністративних інформаційних правопорушень закон часто вказує спосіб їх учинення безпосередньо в диспозиції адміністративно-деліктної норми, чим фактично виключає можливість кваліфікації діяння як протиправного в разі його вчинення в інший спосіб або припускає його кваліфікацію як проступку, проте за іншою спеціальною адміністративно-деліктною нормою.

Зазвичай як конструктивна ознака адміністративних інформаційних правопорушень спосіб визначається щодо протиправних дій (незаконне розголошення, надання, копіювання, передання,    знищення,   відтворення інформації). Проте низкаскладівадміністративнихінформаційнихправопорушень,об’єктивну       сторону яких закон пов’язуєзпротиправноюбездіяльністю, передбачають   конкретні способи їх учинення.Так,способом учиненняпроступків,склади яких передбачені у ч. 2ст.148-2 та 148-5 КУпАП, є відмовавіднадання необхідної інформації,діянь,визначених у ст. ст. 163-10 та164-15,– приховування інформаціїпродіяльність емітента цінні папериістійкої неплатоспроможностівідповідно[8]. Часто в КУпАПназиваєтьсяспособом учиненняпроступкугрубе, злісне порушення,прихованепередання тощо; в іншихвипадкахвониможуть визнаватисяобставинами,які пом’якшують або обтяжуютьвідповідальність [18, c. 17].

Використання оціночних категорій  за  нормативного  визначен  ня способу вчинення окремих  ви дів адміністративних інформаційних правопорушень сприяє їх більш правильній кваліфікації, що відповідає суспільній шкідливості цих діянь, відображає соціальну цінність об’єктів протиправнихпосягань.

З іншого боку, наявність у структурі об’єктивної сторони адміністративного інформаційного правопорушення такого елементу, як особливий спосіб їх учинення, сприяє виявленню причин та умов, що сприяли їх учиненню, застосуванню адміністративного покарання, адекватного характеру протиправної поведінки, а також виробленню комплексу заходів з профілактики відповідних деліктів. Поряд із дослідженими додатковими (факультативними) елементами вструктуріоб’єктивноїсторониадміністративних інформаційних правопорушень виділяють також засоби їх учинення [17, c.66].

На відміну від інформаційних злочинів, до складів яких часто закон  включає засоби їх учинення  [21, c. 100; 22, c. 129], законодавство про адміністративні інформаційні правопорушення вказує на таку ознаку об’єктивноїсторонилишещодоокремих складів цихделіктів.

Наприклад, передбачене у ст. 148- 3 КУпАП правопорушення вчиняється шляхом застосування використання засобів зв’язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян [8].   З буквального змісту диспозиції цієї адміністративно-деліктної норми виявляється, що закон пов’язує протиправність проступку, склад якого сформульований у ст. 148-3 КУпАП,з фактомнезаконноговикористаннязасобівзв’язку.

Іншим прикладом тогожпорядку є склададміністративногоінформаційногоправопорушення,установлений у положеннях ст. 148-4КУпАП,Використання технічнихзасобівтаобладнання, що застосовуютьсявмережах зв’язкузагальногокористування операторами зв’язкубездокумента про підтвердженнявідповідності[12].Засобамивчиненняадміністративнихінформаційнихправопорушень, на наш погляд,єпрограмно-технічні, телекомунікаційні,інформаційно-аналітичні пристрої таобладнання, щовикористовуютьсяправопорушником для вчиненняпротиправногодіяння (дії або бездіяльності) чидосягнення протиправних цілей, використання яких закон пов’язує з посяганням на охоронюваний законом об’єкт.

Відносно невелике застосування поняття «засіб вчинення правопорушення» за нормативного конструювання складів адміністративних інформаційних правопорушень можна пояснити кількома факторами:

1)  спрямованістю адміністративно-деліктних норм на охорону прав, свобод, обов’язків учасників інформаційних відносин, установленого порядку управління, конкретних правил здійснення інформаційної діяльності від будь-яких протиправних посягань, що становлять загрозу для інформаційноїбезпеки;

2)  відносно невеликою суспільною шкідливістю адміністративних інформаційних правопорушень порівняно з інформаційними злочинами, у зв’язку з чим засоби їх учинення втрачають своє кваліфікаційне значення;

3)  переважним учиненням таких правопорушень у сфері діяльності публічної адміністрації, у зв’язку з чим у структурі складу делікту ключового значення набувають об’єкт протиправного посягання, форма діяння, спосіб учинення делікту, а не засоби їхучинення.

Наведене вище доводить, що об’єктивна сторона, як частина складу адміністративного інформаційного правопорушення, у своїйструктурі маєнайбільшефакультативнихознак, характеризується найбільш інформативним порівняно з іншими елементами змістом та розкриває зовнішні властивості проступку як юридичного конфлікту в інформаційнійсфері.

Список використаних джерел:

1.  Савчишкин Д. Б. К вопросу об административной ответственности в информационнойсфере/СавчишкинД.Б.// Административное и муниципальное право. – 2011. – № 5. – С.64-72.

2.    Бугайчук К. Л. Адміністративні проступки: сутність та організаційноправові заходи їх профілактики : дис. … канд.. юрид. наук : 12.00.07 / Костянтин ЛеонідовичБугайчук.—Х.,2002.–243с.

3.СавчишкинД.Б.Административная ответственность как средство обеспечения информационной безопасности / Савчишкин Д. Б.  //  Административное и муниципальное право.–2011.– № 6. –  С. 55-63.

4.  Манохин В. М. Административная ответственность граждан в СССР / Манохин В. М. – Саратов, 1988. – 212с.

5.Административнаяответственность: учебник / Агапов А. Б. – М.: Статут, 2000. – 250с.

6.  Савчишкин Д. Б. Информационноадминистративное правонарушение: понятие, признаки, состав / Д. Б. Савчишкин // Административное и муниципальноеправо.–2011.–№7[Електроннийресурс].Режимдоступу:www.consultant.ru

7.  Конституція України від 28.06.1996// Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

8.    Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 // ВідомостіВерховноїРадиУРСР.–1984.– додаток до № 51.–Ст. 1123 (з наступними змінами тадоповненнями).

9.  Про доступ до публічної інформації: Закон України / Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2011.  –  №  32.– Ст. 314.

10.    Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах : Закон України від 05.07.1994 р. № 80/94ВР//ВідомостіВерховноїРадиУкраїни.– 1994. – № 31. – Ст. 286.

11.ЛапинВ.И.Информационноеправо:учебноепособие/ЛапинВ.И.,Лапина

М. А., Ревин А. Г. ; под ред. И. Ш. Килясханова. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.consultant.ru

12.  Шурупова К. В. Проблемні аспекти виявлення і притягнення до відповідальності за  протиправну  бездіяльність у сфері порушення доступу до  публічної інформації/ К. В. Шурупова // Вісник Запорізького національного університету [Юридичні науки]. – 2013. – № 4. – С.103-112.

13.     Коваленко Л. П. Інформаційне право  України:  проблеми  становлення та розвитку : дис… доктора юрид. наук  :

12.00.07 / Лариса Павлівна Коваленко.   –

Х., 2014. – 419 с.

14.    Попов Л. Л. Административное право России : учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. / Попов Л. Л., Мигачев Ю. И., Тихомировс.В.;отв.ред.ПоповЛ.Л.].–

«Проспект», 2010 // [Электронная справочная система Гарант – Айро].

15.   Колпаков В. К. Адміністративна відповідальність (адміністративно-деліктне право) : навч. посіб. / В. К. Колпаков.– К. : Юрінком Інтер, 2008. – 256с.

16.   Леонідова О. О. Адміністративна відповідальність за проступки в сфері телекомунікацій : дис… канд. юрид.   наук:

12.00.07 / Олена Олексіївна Леонідова– Харків. 2010. – 190 с.

17.СтрельниковА.В.Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про рекламу: дис… канд. юрид. наук: [12.00.07] / Андрій Вікторович Стрельников.– Одеса. – 2004. – 198с.

18.  Адміністративна відповідальність в Україні : навчальний посібник / за заг. ред. А. Т. Комзюка. 2-е вид., перероб. і доп. Харків: Ун-т внутр. справ, 2000.– 112с.

19.     Савчишкин Д. Б. Административная ответственность в области связи  и информатизации : автореф. дисс. канд. юрид. наук /Д.Б. Савчишкин, – Москва, 2011. – 16с.

20.   Про рекламу : Закон України    від 03.07.1996   р.   –   №   270/96// Відомості

ВерховноїРадиУкраїни.–1996.–№39.– Ст. 181.

21.    Азаров Д. С. Кримінальна відповідальністьзазлочиниусферікомп’ютерної інформації:дис…канд.юрид.наук:12.00.09/ Д.С.Азаров.Київ.2002.246с.Орлов С. О. Кримінально-правова охорона інформації в комп’ютерних системах та телекомунікаційних мережах: дис… канд. юрид. наук : 12.00.09 / С. О. Орлов. Харків. 2004. – 213  с.

Прочитано 1092 разів
Ви тут: Home Архів номерів #3(13)/2015 ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА АДМІНІСТРАТИВНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ - ЗАЯРНИЙ О. А.