Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ. - БУЛЬБА О. С.

Bulba H. S. Judicial reform in Ukraine: Current State and Prospects for improvement

    The problem of reforming the judiciary in Ukraine currently fi nds its relevance, because the most important prerequisites for the development of civil society should be high-quality, stable legislation and effective justice that can really ensure protection of rights and freedoms, the interests of society and the state. The aim of the research or the aim of the article is to develop scientifi cally based – proposals for further reform of the judicial system of Ukraine.

    Already 24 years of independence of our judicial system of Ukraine «experienced» some major reforms, a large number of developed concepts that are not destined to become acts of legislation. But fundamental changes made after judicial reform of 2010, which radically changed the three components of domestic justice – judiciary, status of judges and the judiciary. Instead, judicial reform 2014-2015 years started with the adoption of normative - legal acts, namely the Law of Ukraine «On restore confi dence in the judiciary in Ukraine» from 08.04.2014 № 1188-VII, «On cleaning power » from 16.09.2014 № 1682 -VII, «On ensuring the right to a fair trial» from 12.02.2015 № 192-VIII, which has to or should settle disputes concerning the reform of the judiciary in Ukraine and take into account international experience. However, after above-mentioned reform the judicial system of Ukraine still needs some changes: we should implement or synonym legal and organizational principles of access to justice and transparency; to create a legal and organizational basis of independent and effi cient judicial system; eliminate cases of selective justice and ensure the right to a fair trial for all persons to whom the investigation is underway, including the right to review the verdict higher authority; to adopt anti-corruption package, which includes the declaration of income and expenses, as well as access to public information for each declaration; ban the interference of the executive and legislative authorities on the activities of the judiciary in Ukraine.

Проблема реформування судової влади в Україні на сьогодні виявляє свою актуальність, оскільки найважливішими передумовами розвитку громадянського суспільства мають стати якісне, стабільнезаконодавство та ефективне правосуддя, які здатні реально забезпечувати надійний захист прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, щоб викорінити свавілля і беззаконня. Тому існує необхідність теоретичногоосмислення нового етапу реформування судової системи в Україні, наближення її до міжнародних стандартів для ефективного вдосконалення та реалізації її напрактиці.

Значну теоретичну базу дослідження становлять праці таких вчених, як Л. Винокурова, В. Городовенко, А. Дмитрієв, В. Єгорова, Р. Куйбіда, В. Кравчук, М. Мазур, В.Маляренко, В. Погорілко, О. Якубовський, І. Русанова,О.Скакун,В.Федоренко,С.Фурса, О. Ярмак та інші. Проте неоднозначна оцінка науковцями нового законодавства щодо окремих аспектів судової влади в Україні та основних принципів її побудови зумовлює необхідність подальшого дослідження зазначеноїпроблематики.

Метою статті є розроблення науково обґрунтованих пропозиційщодо напрямків подальшогореформування судової системи України. У зв’язку з сучасною реалізацією судової реформи в Україні основними завданнями цієї статті є здійснити теоретичний аналіз реформування судової влади в Україні та вивчити досвідзарубіжних країн з цього питання; оцінитирівень відповідності законодавства України міжнародним правовим стандартам  і запропонувати пропозиції щодо вдосконалення чинного національного законодавства з питань реформування судової влади в Україні.

Методологічною основою дослідження є формально-юридичний метод, що використовувався дляаналізу юридичнихнормвідповіднихзаконів, а також соціологічний, статистичний методи та метод узагальнення, за допомогою яких проаналізовано погляди науковців іпрактиків-юристів.

Головними та юридично обов’язковими для  України  міжнародними документами, що утверджують право кожної людини на справедливий суд,  рівність  усіх  перед  судом, є Загальна декларація  прав  люди ни від 10.12.1948 [1], Міжнародний пакт  про  громадянські   і   політичні права від 16.12.1966 [2], а також Європейська конвенція з прав людини від 04.11.1950 [3]. Вони є частиною національного законодавства України та підлягають безумовному дотриманню та виконанню сформованих у нихприписів.

На міжнародному рівні сформовано розгалужену систему міжнародно-правових актів, що визначають стандарти, критерії, якими мають керуватися держави під час формування та забезпечення умов для роботи своїх судових систем, законодавчого встановлення основ взаємовідносин судів з органами законодавчої та виконавчої влади тощо. Зазначену систему, насамперед, складають резолюції № 40/32 від 29.11.1985 [4]     та  № 40/146 від 13.12.1985 [5].

На європейському рівніосновоположними документами, що визначають стандарти функціонування,роль і статус судової влади, а такожгарантії незалежності суддів, є Європейська хартія, Закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 [6]; РекомендаціяCM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи (далі – РЄ) державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010 [7] та інші. Проте, реалізація норми про незалежність суду визначається, насамперед, не закріпленням норми в національних документах, а наявністю чи відсутністю волі держави дійсно дотримуватися засаднезалежності судової влади, а також практичною позицією самої судової влади та їїносіїв стосовно справедливого судового розгляду.

Уже за 24рокинезалежності України наша судовасистема«пережила» декількамасштабнихреформ, не кажучи вже пронезліченнукількість розроблених концепцій,якимне судилося статиосновоюзаконодавства. Але  кардинальнізмінивнесла в судову владу в Українісудовареформа 2010 року, якадокоріннозмінила три складовівітчизняногоправосуддя – судоустрій,статус  суддів та судочинство. Зміниторкнулисятакож усіх головнихаспектівдіяльності судів і суддів –принципівсудоустрою держави, самоїсистемисудів та їх повноважень,порядкузвернення до суду і процедурсудовогорозгляду справ, механізмудоборусуддів, підстав і порядкуїхвідповідальності, системи забезпеченнядіяльностісудів, засадсуддівськогосамоврядування і навіть мови судочинства[8,c.17]. Офіційно задекларовані цілітазавдання судової реформи 2010р.,на перший погляд, відповідаливимогам Конституції України [9], міжнародно правовим документам, європейській практиці та сучасним теоріям правосуддя. Однак, багато політиків, експертів, представників судової влади висловлювали сумніви в офіційно задекларованих цілях і завданнях реформи, називаючи їх «димовою завісою», а дійсною метою реформаторів є те, щоб зробити суддів залежними і керованими з одного центру.

 

Водночас член Венеціанської комісії від України М. Ставнійчук зазначила, що загальна оцінка цієї міжнародної юридичної інституції не дозволяє говорити про те, що проведена реформа повною мірою відповідає   міжнародним    стандартам у сфері правосуддя  та  незалежності судової влади. Оцінюючи результати дії Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від07.07.2010 № 2453-VI [10], суддя Верховного Суду України В. Косарєв вважає, що попередня судова реформа провалилась, адже внаслідок її проведення суди втратили незалежність. На його думку, реформою законодавчо здійснено підпорядкування судової гілки влади виконавчій.

 

Крім того нерозв’язаними проблемами залишаються такі: критичнонизькийрівеньдовіригромадяндо суду; залежність судів і суддів; надзвичайно висока завантаженість судів; необов’язковість виконання судових рішень, що набуло системного характеру; політизованість процедури формування суддівського корпусу; хронічне недофінансування судової влади; неналежний рівень кваліфікації значної частини суддівського корпусу; високий рівень корупції всудах тощо [8, c. 61]. Тому всі ці прогалини потребують негайних змін. А в період реформувань в Україні ми підтримуємо прагнення нашої влади щодо вдосконалення судової системи і вбачаємо можливість розглянути ті проблеми та перспективи, що можуть виникнути в ході реформування,  і  як це все вплине на подальший розвиток держави, на людей та їх право на оскарження своїх прав і законних інтересів у судах України.

 

Директор Генерального департаменту прав людини РЄ, Спеціальний радник Генерального секретаря РЄ Крістос Джакомопулос зазначає, що Україні як ніколи потрібне реформування судової влади. РЄ готова надати нашій державі допомогу на шляху до європейської інтеграції в реформуванні органів судової влади в Україні. Ми вважаємо, що така підтримка нам передусім буде потрібна під час створення та прийняття нового Закону «Про судоустрій і статус суддів», а також при ініціюванні нових законодавчих змін, щоб, насамперед, ці зміни допомогли зрушити з місця цей великий масив суперечок і непорозумінь, що виникають між гілками влади в Україні, між державними органами й самими громадянами.

 

Указом Президента України від 27.10.2014№826/2014[11]булостворено Раду з питань судової реформи, до основних повноважень якої входить підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері судоустрою та судочинства, здійснення моніторингу впровадження тааналізу ефективності реалізації в Україні стратегії такогореформування. Як відомо, діяльність судових органів в Україні здійснюється на основі Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів»  від  07.07.2010  №  2453-VI[10] та інших нормативно-правових актів. Крім того Верховна Рада України прийняла Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 № 1188-VII [12], що безпосередньо стосується діяльності суддів та  функціонування судів. Цей Закон передбачав проведення перевірок та звільнення з посад осіб, які ухвалювали рішення, спрямовані на обмеження конституційнихправісвободгромадянтазниження рівня корупції в системі судів загальної юрисдикції. Документ визначає правові та організаційні засади проведення атестації та люстрації щодо суддів судів загальної юрисдикції, що буде здійснюватися лише щодо переліку їх рішень, якіпередбачені в ст. 3 цього Закону. Між тим він установив, що судді, які не пройдуть атестацію та люстраційну перевірку, будуть відсторонені від здійснення правосуддя з подальшимзвільненням з посади судді у зв’язку з порушеннямприсяги.

 

Натомість  продовженням   цього Закону  став  більш  «суворий», але такий, що врахував досвід держав, які проводили люстрацію, Закон України «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII [13], який  передбачає в Україні здійснення перевірки та атестації державних службовців з метою проведення люстрації влади від осіб, причетних до масових порушень прав і свобод громадян, до корупційних  правопорушень  тощо. У п. 4 ст.  2 зазначено, що до осіб,   які підлягають  люстрації,  належать і судді. Крім того, за цим законом в Україні створюється Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону, який діє на підставі Положення «Про Єдиний державний реєстр осіб, щодо якихзастосовано положення ЗаконуУкраїни «Проочищеннявлади»від16.10.2014 № 1704/5» [14].

 

А наступним нормативно-правовим актом, який усе ж таки мав був вплинути на ситуацію реформування судової системи в Україні, став Закон України  «Про  забезпечення  права на справедливий суд»  від  12.02.2015

 

№ 192VIII [15]. На перший погляд, Закон передбачив низку  позитив них змін у діяльності судів  України,  а саме: конкурсний відбір суддів на посаду, тотальну їх переатестацію, чіткий перелік можливостей відсторонення суддів, притягнення  їх  до  дисциплінарної  відповідальності та інше. Натомість, аналізуючи цей Закон, можна відзначити таку вагому прогалину усе ж таки в Україні залишаєтьсямеханізмполітичноговпливу на діяльність судової системи з боку як Президента, так і Парламенту, що є порушенням принципунезалежності судів та права на справедливийсуд. Тобто, за новим Законом, Президент України, окрім конституційних повноважень призначити на посадусудді вперше, утворювати суди, отримав ще й право підписувати посвідчення суддів та голів судів, до призначення яких немає відношення, переводити суддів та ліквідовуватисуди.

 

Тому для уникнення ризику зловживання  повноваженнями  Венеціанська комісія вимагає  відсторонити політичні органи влади від впливу на формування суддівського корпусу, а також наголошує на тому, що фактично Закон є лише початкомпроведення судової реформи 2015 року і потребує суттєвих змін та доопрацювань. Але сьогодні надзвичайно важливо, щоб заходи, передбачені законами стосовно суддів, здійснювалися виключно в правовому полі, з дотриманням принципу незалежності судової влади. Основний критерій, що визначаєтьсявційреформі,–цестворення довіри до влади, і цей критерій має бутивиконаний.

 

У Висновку КРЄС № 3 (2002) про принципи та правила, що регулюють професійну поведінку суддів, від 19.11.2002 зазначається, що суспільна довіра й повага до судової влади – це гарантії ефективності роботи судової системи (п. 22) [16]. Як відомо, суспільна довіра до вітчизняних судів на сьогодні є критично низькою. Центром суддівських студій у рамках Проекту РЄ «Посилення незалежності, ефективності та професіоналізму судової влади в Україні» з 1 по 5 вересня 2014 року в судах України (за виключенням АРК, Луганської та Донецької областей) було організовано анонімне опитування відвідувачів суду (загальна кількість опитаних – 21732особи).Зарезультатамиопитування експертами було встановлено, що 55, 84% осіб довіряють судам, в яких розглядаються їхні судові справи, однак лише 31, 88% довіряють судовій владі загалом. Ці результати можна розглядати як індикатор наявних проблем у системі судової влади в Україні, оскільки значначастина громадян перебуває в станіневпевненості та засвідчує свою недовіру до судів.

 

Отже, у ході дослідження ми дійшли висновку про необхідність таких змін, а саме:  створити  правові та організаційні засади забезпечення більшої відкритості судових процедур; усунути випадки вибіркового правосуддя та забезпечити право на справедливий суд для всіх осіб, стосовно яких ведеться слідство, відповідно до ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, включно з правом на перегляд вироку вищою інстанцією, передбаченим п. 5 цієї статті прийняти антикорупційний пакет, який передбачає декларування доходів і витрат, а також доступ до публічної інформації за кожною декларацією; заборонити втручання виконавчої та законодавчої влади в діяльність судової влади  в Україні. Але слід особливо наголосити, що наведені норми і стандарти мають системний характер і є дієвими лише вкомплексі.

 

Список використаних джерел:

 

 

 

1.          Загальна декларація прав людини: Декларація ООН від 10.12.1948 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_015.

 

2.             Міжнародний пакт про громадянські і політичні права:  Пакт  ООН  від 16.12.1966 [Електронний ресурс]. Режимдоступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

 

3.Європейськаконвенціязправлюдини: Конвенція РЄ від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/995_004.

 

4.        Декларация Основных Принципов Правосудия    для    жертв  преступлений и злоупотребления властью: Резолюция 40/34 Генеральной Ассамблеи ООН от 29.11.1985 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www1.umn.edu/humanrts/ russian/instree/Ri9dbpjv.html.

 

5.    Основні принципи незалежності судових органів : Резолюція ООН від 13.12.1985 [Електронний ресурс]. Режимдоступу:http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_201.

 

6.       Європейська хартія про закон «Про статуссуддів»від10.07.1998[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_236

 

7.           Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів РЄ державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17.11.2010[Електронний ресурс]. Режим доступу:http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/994_a38.

 

8.      Судова реформа в Україні: проект  / Центр Разумкова. – К., 2013. – 130с.

 

9.     КонституціяУкраїни:ЗаконУкраїни від 28 червня 1996 р. № 254к/96ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

 

10.           Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 07.07.2010 № 2453VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 41-42, № 43, № 4445. – Ст.529.

 

11.           Питання Ради з питань судової реформи: Указ Президента України від 27.10.2014 № 826/2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/826/2014.

 

12.           Про відновлення довіри до судової влади в  Україні:  Закон  України  від 08.04.2014 № 1188-VII // Відомості ВерховноїРадиУкраїни.–2014.–№23.– Ст. 870.

 

13.     Проочищеннявлади:ЗаконУкраїни від 16.09.2014 № 1682-VII // Відомості Верховної Ради України. – 2014. – № 44.– Ст.2041.

 

14.            Про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»: положення Міністерства юстиції України від  16.10.2014  №  1704/5   [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/z1280-14.

 

15.                 Про забезпечення права на справедливий суд: Закон України від 12.02.2015 192-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 2015. – №18, № 19-20. – ст. 132. Висновок № 3 КРЄС про принципи та правила, що регулюютьпрофесійну поведінку суддів, зокрема, етичні норми, несумісну з посадою поведінку та неупередженість від 19.11.2002 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. judges.org.ua/article/int_stand.pdf. 

 

Прочитано 1718 разів
Ви тут: Home Архів номерів #3(13)/2015 СУДОВА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ. - БУЛЬБА О. С.