Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

#3 (22) 2018

Мета. У статті досліджуються вітчизняні та іноземні доктринальні підходи щодо сутності процедур публічних закупівель. З огляду на новизну законодавства про публічні закупівлі в правовій доктрині України дотепер не було проведено загальне науково-теоретичне дослідження із цієї теми. Здійснення аналізу адміністративно-правових процедур публічних закупівель має забезпечити систематизацію знань із різних джерел для формування єдиного розуміння змісту й призначення окреслених процедур, покращення їх нормативного регулювання та практики застосування. Методи. Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю виробити базу знань про адміністративні процедури публічних закупівель, використовувати ці знання під час їх практичного втілення та вдосконалювати існуючу систему публічних закупівель. Метою розвідки є наведення й обґрунтування авторського бачення сутності та системи адміністративно-правових процедур публічних закупівель в Україні. Результати. У результаті проведеного дослідження доведено, що процедури закупівель відрізняються від адміністративно-правових процедур публічних закупівель своєю спрямованістю. По-перше, процедури закупівель спрямовані на забезпечення взаємовигідного обміну: замовник отримує товари, послуги, роботи за найбільш вигідною для держави ціною, а постачальник отримує державні кошти. Адміністративно-правові процедури у сфері публічних закупівель спрямовані на забезпечення належного функціонування системи публічних закупівель, належного проведення процедур закупівель у повній відповідності до вимог законодавства України. По-друге, їх результатом не є видання нормативно-правового чи індивідуально-правового акта або укладення адміністративного договору, а також вони не спрямовані на вирішення конкретної адміністративної справи. Висновки. Запропоновано виділяти такі адміністративно-правові процедури публічних закупівель: 1) процедуру авторизації електронних торговельних майданчиків у сфері публічних закупівель; 2) процедуру оскарження публічних закупівель; 3) процедуру перевірки публічних закупівель. Адміністративно-правова процедура авторизації електронного майданчика полягає у вчиненні певним суб’єктами оперативних, організаційних і правових дій, спрямованих на отримання позитивного рішення про авторизацію оператора електронного майданчика в системі електронних закупівель «PROZORRO». Зазначена процедура має декілька стадій: а) стадію підготовки, що завершується направленням заявки від оператора електронного майданчика до уповноваженого органу; б) стадію тестування, що завершується підготовкою та направленням до уповноваженого органу висновку адміністратора електронної системи «PROZORRO»; в) стадію розгляду та прийняття рішення, що завершується прийняттям наказу уповноваженим органом про авторизацію електронного майданчика; г) стадію авторизації, що завершується переданням продуктивного ключа оператору електронного майданчика.

Purpose of the paper is to provide the legal analysis of correlation of regulation and competition to determine the role of regulatory authorities in the promotion of competition in the public utilities sector. Methods. The analysis of notions of the relations between regulation and competition, as well as form of competition in the public utilities sector is based on the formal logical and deductive methods. Results. The first part is focused on the analysis of different approaches to the correlation of regulation and competition in network industries. Different notions of the relations between regulation and competition are considered, namely such notions as deregulation, re-regulation, regulation-of-competition, regulation-for-competition and meta-regulation. The second part highlights forms of competition in the public utilities sector, including separation of vertically integrated monopolies and yardstick competition. The author refers to several approaches to restructuring of utilities and their regulation and concludes that yardstick competition facilitated by regulatory authorities has a great potential in the public utilities sector. The third part deals with the role of regulatory authorities in promotion of competitive mechanisms in the public utilities sector of Ukraine. Based on the analysis of the legal framework the author comes to the conclusion that Public Utilities Regulator in Ukraine may promote competition through performing monitoring over competitive segments of the market, regulation of access to networks and incentive-based regulation that includes different forms of yardstick competition. Conclusions. First, regulation and competition are not exclusive, but complementary and non-competing mechanisms that can co-exist within one market. Second, introduction of direct and indirect forms of competition in the public utilities sector expands a toolbox of the regulatory authorities by empowering regulators to perform monitoring over potentially competitive markets, access regulation and incentive-based regulation. Third, the Energy and public utilities regulator in Ukraine is responsible for promotion of competition that expands its functions far beyond core regulation ones; striking a careful balance between core regulatory and monitoring functions gains extraordinary importance.

Поняття бізнесу не визначене легально, однак воно набуло значного поширення як в економіці й праві, так і безпосередньо в практиці підприємництва. З поняттям підприємництва, комерційної діяльності та торгівлі поняття бізнесу застосовується паралельно, а тому необхідно встановити співвідношення цих понять. Визначення основних напрямів економічної політики держави, обрання конкретних правових форм здійснення державного регулювання економіки, засобів державного регулювання бізнесу як діяльності тощо є немислимим без з’ясування сутності самого поняття бізнесу. Статтю присвячено дослідженню поняття бізнесу, його економіко-правовій природі та співвідношенню із суміжними правовими категоріями. Проаналізовано зарубіжну літературу та з’ясовано, як визначається поняття бізнесу в західній економіко-правовій літературі. Розкрито стратегію й тактику бізнесу. Зроблено висновок, що вони є взаємозалежними. Вибір стратегії визначає успіх (прибутковість) чи невдачу (збитковість) як усієї діяльності загалом, так і окремої операції. Водночас сама по собі стратегія існувати й реалізовуватися не може без конкретних дій (тактики). За наслідками дослідження встановлено, що поняття бізнесу є комплексним і багатозначним, його економіко-правова природа з’ясована не до кінця. Воно не має розглядатися як явище суто економічне, соціальне чи виключно правове. В економіко-правовій літературі досить часто бізнес (підприємництво) визначається не просто як господарська діяльність, а саме як тип господарської поведінки, заснованої на пошуку нових, більш ефективних засобів використання ресурсів, організаційно-господарському новаторстві, нововведеннях, задоволенні потреб як суспільства загалом, так і конкретного споживача. Загалом під бізнесом розуміється корисна економічна (господарська) діяльність, що має своєю головною метою отримання прибутку. Це насамперед форма економічної активності, спрямована на здобуття максимального прибутку. Виділено три основні підходи до співвідношення понять бізнесу та підприємництва за ознакою обсягу: 1) поняття бізнесу є ширшим за поняття підприємництва; 2) поняття підприємництва є ширшим за поняття бізнесу; 3) поняття бізнесу та підприємництва є синонімічними. Найбільш виправданим із позиції потреб чинного господарського законодавства визнано підхід до розуміння підприємництва й бізнесу як синонімічних понять. У результаті аналізу економіко-правової літератури все розмаїття підходів щодо економіко-правової сутності бізнесу (підприємництва) та його теоретичної основи систематизовано й зведено до таких основних підходів, як атрибутивний, процесуальний, діяльнісний, інституціональний і функціональний. Аналіз кожного з підходів свідчить про те, що в основу легального визначення підприємництва, а також його правового забезпечення покладено атрибутивний і діяльнісний підходи. Проаналізовано доктринальні підходи до співвідношення понять «підприємницька діяльність (підприємництво)», «комерційна діяльність» та «торговельна діяльність (торгівля)». Доктринальні підходи щодо цього питання кардинально різняться. Обґрунтовано, що співвідношення між ними має вибудовуватися в такій логічній послідовності: господарська діяльність – підприємницька (комерційна) діяльність – торговельна діяльність.

Метою статті є аналіз суб’єктного складу адміністративних правовідносин захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами, виявлення недоліків цієї системи та розроблення пропозицій для її вдосконалення з метою підвищення ефективності захисту прав і законних інтересів дітей у галузі реклами. Автор використовує методи та прийоми логіки, зокрема аналізу, узагальнення й дефінування. Застосовується формально-юридичний метод для оцінки та інтерпретації положень нормативно-правових актів. Автор надав оцінку зарубіжному досвіду вирішення проблем, які є предметом дослідження. Надано конкретні пропозиції щодо вдосконалення системи суб’єктів адміністративних правовідносин у сфері захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами. Запропоновано створити окремий орган зі спеціальною компетенцією у сфері захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами. Також дослідником пропонується включити до системи суб’єктів відповідних правовідносин органи саморегулювання. Автор вважає за доцільне розширити перелік суб’єктів рекламної діяльності, які несуть відповідальність за порушення законодавства про рекламу, включивши до нього рекламні агентства. Результати дослідження передбачають здійснення інституційних і функціональних реформ системи публічної адміністрації у сфері захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами. Зокрема, має бути створений окремий орган зі спеціальною компетенцією в цій сфері, якому повинні бути передані повноваження низки інших органів. Також передбачається розширення повноважень громадських організацій та створення правових передумов для функціонування саморегулівних організацій у галузі реклами. Це означає необхідність внесення змін до існуючих нормативно-правових актів та розроблення, прийняття й упровадження нових. Усе вищезазначене має сприяти системному підвищенню ефективності захисту дітей у цій сфері. Висновки. Автор демонструє власне бачення поняття «суб’єкт адміністративних правовідносин» у контексті дослідження. Зазначається, що не є можливою побудова цілісної дефініції категорії «суб’єкти адміністративних правовідносин у сфері захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами» з огляду на різноманітність і складність її структурних елементів. Автор пропонує власний варіант вирішення проблем побудови системи суб’єктів адміністративних правовідносин у зазначеній сфері. Зокрема, запропоновано варіант побудови системи суб’єктів правовідносин у сфері захисту дітей від шкідливої інформації в галузі реклами.

The purpose of the article is to study waste as a type of public property. To conduct the research successfully, the author used the following methods of scientific knowledge: logical, historical, systemic-functional, and formally-dogmatic. As a result of the study, the author forms the opinion that waste can acquire either the status of private or public property depending on a legal regime, which is established for them. At the same time, both statutory regulation and theoretical interpretation of private and public property in Ukraine are disproportionately developed. Thus, the doctrine of private property gained a significantly higher degree of development compared with the doctrine of public property. In this regard, statutory regulation of the legal regime of private property in Ukraine is more elaborated than statutory regulation of the legal regime of public property. As for public property, its doctrine is at the stage of developing. Statutory regulation of the regime of public property in Ukraine has no systemic, holistic character. In this context, it is relevant to study the category “public property”, its essence, content and peculiarities, as well as the knowledge of public property through its separate types and, in particular, through waste as a form of public property. The author believes that waste as a kind of public property is domestic waste, industrial waste, construction and repair waste, hazardous waste, agricultural waste, packaging waste, waste electrical and electronic equipment, waste batteries, radiators and accumulators, medical waste which are owned by the state, population of the ARC and territorial communities. The analysis and study of the features of waste as a public property permits to reconsider the features of public property formed by legal science. The author formulates the common features that are peculiar both to waste and other types of public property. Along with this, the paper shows the specific features that are inherent with waste and not applied to other types of public property. Conclusions. The origin, change and termination of the status of public property by means of waste, on the one hand, is related to legal facts but, on the other hand, is stipulated by the provisions of Ukrainian legislation. The latter has a number of gaps in the definition of the grounds for the acquisition of public property status by waste and management of republic and municipal wastes. Taking into account this fact, the author proposes a number of amendments to the Law of Ukraine “On Waste”, which aimed at specifying the grounds for acquiring ownership of certain types of waste as public property.

Zweck. Der Aufsatz erörtert die wichtigsten formalen Voraussetzungen für die Erhebungeines Rechtsmittels gegen den Bescheid einer Verwaltungsbehörde im österreichischen Verwaltungsprozessrecht. Methoden. Ausgehend von der historischen Entwicklung des Verwaltungsrechtsschutzes in Österreich und der Zielsetzung des österreichischen Verwaltungsverfahrensrechts wird unter Berücksichtigung der Intentionen des Gesetzgebers bei der Schaffung des neuen österreichischen Verwaltungsprozessrechts anhand einzelner Regelungen näher dargestellt, dass sichein Verwaltungsprozess für den Bürger möglichst kostengünstig und einfach gestalten soll. Formalvorschriften für die Beschwerdeerhebung an das Verwaltungsgericht sollen keinen übertriebenen Formalismus nach sich ziehen und keine besondere Hürde für den Bürger in seinem Bemühen um Rechtsschutz schaffen. Resultate. Die Erörterung der verwaltungsgerichtlichen Judikatur zeigt, dass die gesetzgeberischen Absichten von der Rechtsprechung aufgegriffen wurden, da vor allem das Erforderniseines Beschwerdegrundes so rechtsschutzfreundlich ausgelegt wird, dass im Grunde jeder durchschnittliche Bürger ohne anwaltliche Unterstützung diese Prozessvoraussetzung erfüllen kann. In komplexeren Verwaltungsprozessen unter Beteiligung eines anwaltlich unvertretenen Bürgers kommt regelmäßig der Manuduktionspflicht des Verwaltungsgerichtseine besondere Bedeutung zu, weshalb näher erörtert wird, wie weit diese Pflicht des Gerichts geht, den Bürger im Verwaltungsprozess zur Vornahme von Verfahrenshandlungen anzuleiten. In diesem Kontext wird auch das Spannungsverhältnis dargelegt, das sich aus der Erfüllung der Manuduktionspflicht im Hinblick auf die Unparteilichkeit des Gerichts gegenüber sämtlichen Verfahrensparteien ergeben kann. Darüber hinaus werden auch die Voraussetzungen für die Gewährung von Verfahrenshilfe bzw. Prozesskostenhilfe analysiert, womit einkommensschwachen Bürgern ein Rechtsanwalt kostenlos zur Verfügung gestellt werden kann, soweit die Komplexität des Verfahrens dies erfordert. Anschließend werden die Garantien des Art. 6 der Europäischen Menschenrechtskonvention im Zusammenhang mit den Zugangsvoraussetzungen und -schranken für den Rechtsschutz näher dargestellt und die diesbezügliche Judikatur des Europäischen Gerichtshofs für Menschenrechte anhand von entsprechenden Beispielen, wie zum Beispiel hoher Gerichtsgebühren, veranschaulicht. Schlussfolgerungen. Zum Abschluss wird anhand einer Entscheidung des österreichischen Verfassungsgerichtshofes zur Frage der Prozesskostenhilfe darauf hingewiesen, dass die gesamte Thematik höchst aktuell ist und in letzter Konsequenz das Vertrauen der Bürger in den Rechtsstaat maßgeblich beeinflusst.

Purpose. Delivering energy policy requires appropriate decisions of competent bodies. Issuing the binding decisions refers to the key powers of energy regulatory authorities. However, there are different approaches to the understanding of the legal nature of such decisions. In particular, in Ukraine there is no single school of thought regarding the legal nature of utilities tariffs decisions. Therefore, it is important to study the experience of foreign countries (e. g., EU member states) on this matter in order to elaborate the future recommendations on the enhancement of Ukrainian legislation. This paper aims at exploring the legal nature of the decisions issued by the energy regulatory authorities in certain EU member states, and at separating the main types and defining the correlation of regulatory, normative and administrative decisions of an energy regulatory authority. In order to achieve the main goal of this research, the following objectives should be reached: 1) to analyse the legal framework for the decision-making of energy regulatory authorities in certain EU member states; 2) to classify the types of decisions of an energy regulatory authority; 3) to define the correlation of regulatory, normative and administrative acts of an energy regulatory authority. Methods. Comparative legal analysis will be among the main methods of this research while analysing the national legislative approaches to decisions of energy regulatory authorities in certain countries. Results. Constitutions and other legal acts of certain countries provide the legislative basis of the research. Case law of judicial bodies of analysed countries represents the empirical basis of the paper. Conclusions. It is concluded that the scope of the decision-making powers of energy regulators in certain countries differs. Various decisions can be challenged in a different way. While the individual decision-making powers in many cases are subject to general administrative procedure acts, legal acts on energy regulatory authorities do not clearly specify the types of their regulatory acts. Considering the principle of legal certainty, it is recommended to separate the regulatory (legislative) and individual (administrative) acts of an energy regulator and to define the specific types of such decisions and their core features in the national legislation.

The article is devoted to the analysis of certain provisions of the current legislation of Ukraine concerning the understanding and interpretation of the accessibility of justice as a key guarantee of ensuring the implementation of international norms and provisions of domestic legislation. The link between the principle of access to justice and the mechanism for providing free secondary legal aid has been followed. The procedure for the provision of secondary legal aid free of charge, the problematic issues that arise in the process of providing such assistance and the further prospects for solving these problems are also defined. The categories of persons entitled to free secondary legal aid are characterized, certain problem aspects of their administrative-legal status are identified, which create obstacles in the practical realization of the right to free secondary legal aid. A number of legislative amendments to the State Fundamental Law, procedural acts, which significantly influenced the realization of the right to secondary free legal aid, were considered. The jurisprudence of the European Court of Human Rights and the practice of domestic courts regarding access to justice are analyzed. The statistical data of the Coordination Center on the provision of free secondary legal aid as an indicator of ensuring access to justice for vulnerable categories of people in Ukraine is researched. The international community recognizes that the right to a fair trial includes the guarantees of procedural rights, namely: the right to access to a court, the right to execute court decisions and the right to the final judgment. In Ukraine, free legal aid can be considered as a mechanism to ensure compliance with international obligations undertaken by our state. The article notes that access to justice is not only the territorial approximation of the organs of justice to citizens, but also the existence of real rights and opportunities for their implementation by appealing to the court, initiating court proceedings, as well as the presence of correspondent duties of the subjects conducting judicial proceedings the process, which in general, meets the requirements stipulated in international legal acts. The article also examines the impact of the judicial reform carried out on the provision of secondary free-of-charge assistance in Ukraine, and, accordingly, the impact on access to justice in connection with the introduction of the so-called “monopoly of advocates” in court.

Мета. У статті автором наведено та проаналізовано найбільш типові проблеми, що виникають на практиці в процесі притягнення осіб до адміністративної відповідальності за податкові правопорушення. Мета полягає в науковому осмисленні піднятих питань адміністративного права. Також важливим є привернення уваги до необхідності дотримання найвищих принципів права в діяльності органів влади, у тому числі під час притягнення правопорушників до адміністративної відповідальності. Методи. Зроблено особливий акцент на реальних справах, тому стаття містить посилання на прийняті українськими судами постанови в цих справах. Також використано інформацію з наукових статей, інших джерел, на які обов’язково є посилання. Завдяки використанню методу аналізу автору вдається розгорнуто висловити власну думку стосовно порушених питань та зробити висновки. Використовується судова практика щодо введення адміністративних санкцій за злочини, передбачені стаття- ми 163-1–163-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Результати. Досліджено проблеми щодо визначення елементів складу адміністративного правопорушення. Частково розкрито тему про належність, допустимість доказів, про процесуальні порушення під час складання протоколу. У тексті згадується про принцип верховенства права, про строки та їх значення в процесі притягнення до адміністративної відповідальності. Це все дало змогу досягти поставленої мети статті. Висновки. Порушена в публікації проблематика є актуальною, корисною та доступною для розуміння.

Zweck. Der Aufsatz stellt die Methode dar, mit der die verfassungsrechtlich garantierte Mindestbezahlung (Alimentation) von Richtern und Beamten in Deutschland zu ermitteln ist. Methoden. Ausgehend von der verfassungsrechtlichen Verankerung des Berufsbeamtentums in Art. 33 Abs. 5 des Grundgesetzes wird dargestellt, dass sich aus der Verfassung ein Anspruch auf eine „amtsangemessene Besoldung“ der Richter und Beamten ergibt und dass diese auch (vor den Verwaltungsgerichten) einklagbar ist. Es wird erläutert, wie der unbestimmte Rechtsbegriff der „Angemessenheit“ in der Rechtsprechung insbesondere des Bundesverfassungsgerichts ausgefüllt wird, um im Einzelfall die Höhe der amtsangemessenen Besoldung beziffern zu können. Ergebnisse. Die Darstellung der neueren Rechtsprechung des Bundesverfassungsgerichts zeigt, dass und wie es möglich ist, die amtsangemessene Besoldung rechnerisch zu ermitteln und so methodisch genau aus der Verfassung abzuleiten. In diesem Zusammenhang wird auch erörtert, wie sich das Spannungsverhältnis der Rechtsprechung zum parlamentarischen Gesetzgeber darstellt, der letztlich die Besoldungshöhe beschließt. Schlussfolgerungen. Der Aufsatz kommt zu dem Schluss, dass das Bundesverfassungsgericht mit seiner Grundsatzentscheidung zum Alimentationsprinzip im Jahr 2015 im Interesse der Beamten und Richter überzeugend geklärt hat, wie die (verfassungsrechtlich garantiere) amtsangemessene Besoldung zu berechnen ist. Das Bundesverfassungsgericht hat den Anspruch der Beamten und Richter damit im Einzelfall durchsetzbar gemacht. Der Gesetzgeber und die Verwaltungsgerichte sind an diese von dem Bundesverfassungsgericht entwickelte Berechnungsmethode gebunden und wenden sie auch in der Praxis an.