Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Джуринський О.В.

У статті досліджуються поняття та види нормативно-правових актів господарського законодавства в системі джерел господарського права України. 

Серед джерел господарського права України найбільшу питому вагу мають нормативно-правові акти господарського законодавства. Свідченням їх значення для правового регулювання господарських відносин є наявність у Господарському кодексі України (далі – ГК України) спеціальної ст. 7 «Нормативно-правове регулювання господарської діяльності», в якій зазначено нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері господарювання.

Проблематика нормативно-правових актів господарського законодавства досліджувалася в українській науці господарського права переважно з позицій кодифікації господарського законодавства, його удосконалення та модернізації [1; 2; 3; 4; 5], а також застосування актів господарського законодавства в господарському судочинстві [6]. 

Разом із тим питанням щодо поняття та видів нормативно-правових актів господарського законодавства, розвʼязання яких могло б стати відправним пунктом у методології дослідження джерел господарського права, в юридичній науці приділялося недостатньо уваги.

Метою цієї статті є визначення поняття господарського законодавства та кола нормативно-правових актів господарського законодавства як джерел господарського права України.

Поняття господарського законодавства, попри твердження про те, що як галузь законодавства господарське право дискусій не викликає [7, с. 505], по-різному визначається в юридичній літературі. 

Як зазначає О. Подцерковний, господарським законодавством прийнято іменувати сукупність нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання господарської діяльності [8, с. 26]. 

Деяка некоректність такого визначення (у частині предмета правового регулювання – господарської діяльності), на наш погляд, дала Я. Шевченко підстави для критики ГК України, оскільки, як вважає вчений, «потрібно безліч кодексів, які опосередковують будь-який вид діяльності людини. Отже, з кожного виду цієї діяльності потрібен кодекс, без якого ніяк не можна визначити, що і як регулювати» [9, с. 31]. 

На думку Н. Круглової, з якою не можна погодитися, господарське право формується з норм різних галузей права, переважно таких, як цивільне, трудове, адміністративне, екологічне, фінансове, земельне і митне право, а також із відособлених елементів господарського права, що регулюють господарські відносини[10, с. 45; 11, с. 43].

Подібний підхід поділяють і деякі українські автори. Так, Я. Пігач і Л. Труфанова вважають, що господарське законодавство – це система економічних і правових норм (фінансового, комерційного, трудового, банківського, земельного, адміністративного права і т. д.), що регулюють різні галузі народного господарства. Більша частина нормативних актів включає норми двох і більше галузей права. Так, у прийнятих Господарському та Цивільному кодексах України від 2003 р. передбачено норми фінансового, господарського, цивільного, адміністративного та трудового права [12, с. 10].

Представники «київської школи» господарського права вважають, що господарське законодавство становить собою самостійну галузь – систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва й обігу [13, с. 93]. 

Дещо відмінною є позиція Г. Пронської, на думку якої господарське законодавство поєднує в собі як господарсько-правові норми оригінального змісту, так і деякі норми інших галузей, якщо ті безпосередньо стосуються здійснення господарської діяльності і керівництва нею. Таким чином, як вважає авторка, господарське законодавство включає в себе норми трудового та екологічного права, що стосуються господарського використання природних ресурсів; норми фінансового права щодо кредитування, розрахунків за господарськими операціями; норми адміністративного права, що стосуються формування управлінського персоналу. Але при цьому запозичені в інших галузях норми залишаються в материнських галузях [7, с. 507].

Подібне тлумачення змісту господарського законодавства видається дещо хибним, оскільки одна й та ж норма не може належати до різних галузей права і законодавства. Інша справа, що вона може бути вміщена як у господарсько-правових нормативних актах, так і в інших актах законодавства. Остання обставина пояснюється комплексним характером багатьох нормативно-правових актів, зумовленим потребою якомога повнішого врегулювання суспільних відносин у певній галузі чи сфері господарювання в одному документі. Проте розміщення господарсько-правової норми в нормативно-правовому акті цивільного (наприклад, у ЦК України) чи фінансового (наприклад, у законах про Державний бюджет на конкретний рік) законодавства не змінює її галузевої належності.

Тому, очевидно, є всі підстави для поділу нормативно-правових актів, в яких містяться норми господарського законодавства, на загальні (наприклад, Конституція України, Цивільний кодекс України) і спеціальні – господарсько-правові (наприклад, ГК України, закони України «Про господарські товариства», «Про акціонерні товариства», «Про цінні папери і фондовий ринок» тощо), які ще можна іменувати нормативно-правовими актами господарського законодавства. Останні характеризуються як спеціальні саме тому, що їхні норми покликані регулювати переважно господарські відносини.

На наш погляд, під нормативно-правовими актами господарського законодавства як джерелами господарського права України слід розуміти прийняті уповноваженими субʼєктами права в межах їх компетенції письмові документи, які містять норми, що регулюють господарські відносини, тобто відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субʼєктами господарювання, а також між цими субʼєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Згідно зі ст. 7 ГК України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. 

Зі змісту цієї статті вбачається, що, по-перше, установлений нею перелік нормативно-правових актів дещо ширший за зазначений у Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/98 від 9 липня 1998 р. у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміна законодавство) [14] перелік нормативно-правових актів, що охоплюється поняттям «законодавство»: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обовʼязковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України та законів України. Навіть зважаючи на те, що Рішення Конституційного Суду стосувалося розуміння терміна законодавство виключно в контексті Кодексу законів про працю України, воно, на нашу думку, безпідставно не охоплює нормативно-правових актів так званого «відомчого законодавства», а також досить поширених для регулювання трудових правовідносин локальних актів, що приймаються на підприємствах і в організаціях.

По-друге, неважко помітити, що в ст. 7 ГК України вжито два терміни – нормативно-правові акти та нормативні акти. Перший із них вживається в Конституції України (ст.ст. 8, 57, 58, 117, 135–137) і його зміст не викликає запитань, тоді як щодо другого висловлюються різні думки.

Слід зазначити, що в п. 1 Перехідних положень Конституції України вжито конструкцію нормативні акти, проте стосується вона тих законів та інших актів, які були прийняті до набуття чинності цією Конституцією. З цього можна припустити, що сьогодні єдиним правильним терміном для позначення актів господарського (як, до речі, й інших галузей) законодавства є термін нормативно-правовий акт.

Разом із тим О. Ющик під нормативними актами, щодо яких йдеться в ст. 7 ГК України, розуміє зокрема установчі документи субʼєктів господарювання, державні стандарти, технічні умови [15, с. 20].

Уявляється, що обʼєднання в одну групу локальних нормативно-правових актів (засновницького договору, статуту тощо) субʼєктів господарювання й актів технічного регулювання у сфері господарювання, про які йдеться у ч. 1 ст. 15 ГК України (технічних регламентів, стандартів, кодексів усталеної практики та технічних умов) є безпідставним, оскільки перші з них регулюють суспільні відносини у сфері господарювання, а другі є нормативними документами, тобто такими, що встановлюють правила, настанови чи характеристику щодо діяльності або її результатів. Наприклад, технічні умови – це нормативний документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинна відповідати продукція, процес або послуга, та визначає процедури, за допомогою яких може бути встановлено, чи дотримані такі вимоги (ст. 1 Закону України від 5 червня 2014 р. № 1315-VII «Про стандартизацію») [16].

Тому під нормативними актами, про які йдеться у ст. 7 ГК України, слід розуміти закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності Конституцією України, які регулюють господарські відносини. 

Без сумніву, основним джерелом господарського права України, як й інших галузей українського права, є Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р.

Уміщені в різних статтях Конституції України норми, у більшості з яких, по-суті, сформульовано конституційні принципи господарського права, у концентрованому вигляді відтворені в ст. 5 ГК України).

Так, відповідно до ст. 5 ГК «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання» правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин субʼєктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної та незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ч. 1 ст. 5 ГК).

Закріплення і подальший розвиток конституційні норми щодо регулювання господарських відносин отримали як у ГК України, так і в інших законах та підзаконних нормативно-правових актах.

Центральним законом у системі джерел господарського права, без сумніву, можна вважати Господарський кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р.

Перша спроба кодифікації господарського законодавства в Радянському Союзі була вчинена ще в тридцяті роки минулого століття [17], а наступна – на початку 60-х років на основі третьої концепції господарського права у звʼязку з кодифікацією цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік [18, с. 6].

Після цього були ще певні кроки вчених-«господарників», спрямовані на упорядкування правового регулювання господарських відносин, що стосувалися розробки проектів Основ господарського законодавства СРСР, Господарського кодексу, проте за радянських часів ці ідеї та конкретні пропозиції так і не було реалізовано [18, с. 6–7].

І лише в незалежній України після тривалої копіткої праці над проектом Господарського (Комерційного) кодексу України в умовах тривалих дискусій з представниками науки цивільного права, більшість з яких виступила послідовними противниками прийняття ГК у тому варіанті, що був запропонований його розробниками, які виходили з теоретичної концепції господарського права як галузі, що регулює відносини, які складаються не лише в процесі організації, але і за безпосереднього здійснення господарської діяльності, ГК України було прийнято і введено в дію з 1 січня 2004 р.

Не зачіпаючи тут питання змісту ГК України, загалом можна погодитися з В. Щербиною [13, с. 111] у тому, що ГК України в тому вигляді, в якому його було прийнято одночасно з ЦК України, на жаль, не виконав свою місію кодифікованого акта господарського законодавства, що містив би основоположні норми, покликані регулювати суспільні відносини у сфері господарювання.

Це призвело до прийняття досить значної кількості законів, норми яких регулюють суспільні відносини в певних сферах і галузях господарювання.

На нашу думку, надмірне врегулювання законодавцем суспільних відносин у сфері господарювання нормативно-правовими актами у формі законів, яке можна розцінювати як рудимент адміністративно-командної системи управління радянським народним господарством, зрештою і призвело до виникнення їх величезної кількості, що значною мірою ускладнює застосування їхніх положень на практиці. Зокрема і вченими-юристами, і практиками звертається увага на дублювання, суперечності, а іноді – прямі суперечності в цих актах, а також пропонуються конкретні напрямки вдосконалення господарського законодавства [13, с. 111–112].

Значну групу актів господарського законодавства складають підзаконні нормативно-правові акти, тобто нормативно-правові акти субʼєктів нормотворення, які приймаються (видаються) на основі та на виконання Конституції України, законів України та міжнародних договорів України. До них зокрема відносять:

а) укази Президента України з господарських питань;

б) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські;

в) постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

г) господарські нормативно-правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті господарськими обʼєднаннями (асоціаціями, корпораціями, концернами тощо), наділеними організаційно-господарськими повноваженнями;

д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад і місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії) [13, с. 100–101].

До господарського законодавства відносять також нормативно-правові акти, які в теорії права називають локальними або статутними [13, с. 97]. Сукупність цих актів (їх ще називають внутрішньогосподарськими локальними нормативно-правовими актами [19], до яких належать і так звані корпоративні акти [20]), є з юридичного погляду своєрідним елементом господарського законодавства. 

Це статути і засновницькі договори підприємств, господарських товариств, господарських обʼєднань, положення про структурні підрозділи господарських організацій, зокрема відособлені (філії, представництва, відділення). 

Зі зростанням кількості субʼєктів господарювання корпоративного типу – таких як господарські (особливо акціонерні) товариства – у регулюванні внутрішньокорпоративних відносин істотно підвищилася роль так званих внутрішньокорпоративних нормативно-правових актів, що приймаються самим товариством і регулюють відносини, що складаються в ньому. 

Частиною 2 статі 7 проекту Закону України від 12 грудня 2012 р. № 922 «Про нормативно-правові акти», який підготовлено до другого читання, передбачається, що норми права можуть установлюватися такими видами підзаконних нормативно-правових актів: 1) укази Президента України, що видаються на основі та на виконання Конституції і законів України; 2) постанови Кабінету Міністрів України, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України; 3) накази, розпорядження, постанови, рішення центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, що приймаються (видаються) на основі та на виконання Конституції і законів України, а у випадках, установлених законом, – також на виконання актів Президента України та Кабінету Міністрів України; 4) постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України; 5) постанови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 6) накази міністерств та інших республіканських органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, що приймаються (видаються) на основі та на виконання Конституції і законів України, указів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим; 7) накази територіальних органів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що видаються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади та інших державних органів; 8) розпорядження голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, що приймаються (видаються) на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади та інших державних органів; 9) розпорядження голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, що приймаються (видаються) на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади та інших державних органів, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; 10) рішення місцевих референдумів; 11) рішення місцевих рад та їх виконавчих органів нормативно-правового характеру, що приймаються на основі та на виконання Конституції і законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України. 

Відповідно до ч. 3 цієї ж статті складовою частиною нормативно-правових актів можуть бути правила, порядок, регламент, статут, положення, інструкція тощо, які мають однакову юридичну силу з нормативно-правовими актами, що їх затверджують.

Незважаючи на досить докладне (а іноді і занадто дрібне) правове регулювання господарських відносин у законах, кількість підзаконних нормативно-правових актів господарського законодавства не лише не зменшується, а навпаки – зростає. Маємо ситуацію, коли ледь не кожний закон «обростає» підзаконними нормативно-правовими актами, включаючи як ті, прийняття яких безпосередньо передбачено законом, так і ті, які в законі прямо не називаються, але в силу певних обставин (з метою деталізації положень закону, заповнення прогалин закону тощо) приймаються уповноваженими державними органами. 

Прикладом такого «розвитку» положень законів у підзаконних нормативно-правових актах може бути законодавство про приватизацію державного майна, левову частку нормативно-правових актів якого складають акти, прийняті Фондом державного майна України в розвиток положень законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». 

Проведене в цій статті дослідження поняття і видів нормативно-правових актів господарського законодавства як джерел господарського права України дозволяє сформулювати такі висновки:

Нормативно-правові акти господарського законодавства як джерела господарського права України – це прийняті відповідними субʼєктами права в межах їх компетенції письмові документи, що містять норми, які регулюють відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між субʼєктами господарювання, а також між цими субʼєктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Загалом позитивно оцінюючи перехід до регулювання суспільних відносин у сфері господарювання нормативно-правовими актами у формі законів, слід однак зазначити, що надмірне використання законодавцем цього виду актів призвело до появи їх великої кількості, що значною мірою ускладнює застосування їхніх положень на практиці. Тому важливим завданням, що потребує невідкладного розвʼязання, є подальша кодифікація господарського законодавства на основі його модернізації.

Список використаних джерел:

1. Мамутов В. К. Кодификация : сборник научных трудов / В. К. Мамутов. – К.: Юринком Интер, 2011. – 248 с. 

2. Знаменский Г. Л. Новое хозяйственное право / Знаменский Г. Л. Избр. труды : сб. науч. трудов. – К.: Юринком Интер, 2012. – 488 с. 

3. Хозяйственное законодательство Украины: практика применения и перспективы развития в контексте европейского выбора // Сб. науч. тр. НАН Украины ; Ин-т эконом.-прав. исследований; редкол.: Мамутов В. К. (отв. ред.) и др. – Донецк: ООО «Юго_Восток, Лтд», 2005. – 584 с.

4. Кодифікація господарського законодавства: український досвід і перспективи розвитку // Збірник матеріалів «круглих столів» ; за заг. ред. В. К. Мамутова та О. Л. Копиленка. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2012. – 118 с.

5. Проблеми модернізації господарського законодавства : зб. наук. праць (за матеріалами круглого столу, м. Київ, 1 грудня 2010 р.) / ред. кол.: О. Д. Крупчан (голова), В. С. Щербина, О. М. Вінник та ін.. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2011. – 123 с. 

6. Коваль В. М. Проблеми застосування норм матеріального права в господарському судочинстві : монографія / В. М. Коваль. – Одеса: Юридична література, 2011. – 528 с.

7. Пронська Г. В. Вибране / Г. В. Пронська. – К.: Освіта України, 2013. – 696 с. 

8. Хозяйственное право Украины : учебник / под ред. А. С. Васильева, О. П. Подцерковного. – Х.: ООО «Одиссей», 2005. – 464 с. 

9. Шевченко Я. М. Поняття приватного права як ядра правопорядку, заснованого н а ринковій організації економіки / Я. М. Шевченко // Методологія приватного права: сучасний стан та перспективи розвитку : збірн. мат. ІІ Міжн. наук.-практ. конф. «Методология частного права: современное состояние и перспективы развития» (м. Київ, 22–23 травня 2009 р.) / ред. кол. О. Д. Крупчан (голова), Н. С. Кузнєцова, Я. М. Шевченко та ін. – К.: НДІ приватного права і підприємництва АПрН України, 2009. – С. 29–35. 

10. Круглова Н. Ю. Хозяйственное право / Н. Ю. Круглова. – М.: Русская Деловая Литература, 1997. – 608 с.

11. Круглова Н. Ю. Хозяйственное право : учеб. пособие / Круглова Н. Ю. – 4-е изд. перераб. и доп. – М.: Высшее образование, 2008. – 875 с. 

12. Пігач Я. М. Господарське законодавство : навч. посіб. / Пігач Я. М., Труфанова Л. М. – К.: Центр навч. літератури, 2005. – 624 с.

13. Щербина В. С. Господарське право : підручник / В. С. Щербина. – 6-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2013. – 640 с.

14. Офіційний вісник України. – 1998. – № 32. – Ст. 1209.

15. Науково-практичний коментар Господарського кодексу України / [О. А. Беляневич, О. М. Вінник, В. С. Щербина та ін.] ; за заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2012. – 776 с.

16. Офіційний вісник України. – 2014. – № 54. – Ст. 1440.

17. Ишутин В. Ю. История кодификации хозяйственного законодательства в советский и постсоветский периоды / Ишутин В. Ю. // Приложение к журналу «Предпринимательское право». – 2010. – № 3. – С. 56–59.

18. Замойский И. Е. Предисловие. Интересная, поучительная и резонансная полемика юристов / Мамутов В. К. Кодификация: сборник научн. трудов. – К.: Юринком Интер, 2011. – С. 5–8.

19. Панченко В. В. Внутрішньогосподарські локальні нормативно-правові акти сільськогосподарських підприємств як джерела аграрного права : дис. … канд. юрид. наук / Панченко В. В. – Х., 2011. – 192 с.

20. Томашевська М. О. Корпоративні акти в системі джерел права України : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01 / М. О. Томашевська. – К., 2005. – 220 с.

Прочитано 12735 разів
Ви тут: Home Архів номерів #3(9)/2014 НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Джуринський О.В.