Адміністративне правo і процес
ISSN: 2227-796X (Print), ISSN: 2617-8354 (Online)

Науково-практичний журнал‚ заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

Зроблено висновок, що земельні правовідносини нині є предметом регулювання і приватного, і публічного законодавства, чим зумовлено складнощі здійснення суб'єктивних прав, свобод, інтересів, неоднакове застосування земельного законодавства, неоднозначність визначення судової юрисдикції. З урахуванням предмета адміністративного права класифіковано земельні правовідносини, визначено види учасників таких відносин. Визначено особливості адміністративних актів суб'єктів публічної адміністрації (суб'єктів владних повноважень), ухвалених у земельних правовідносинах. Запропоновано критерії адміністративної юрисдикції та їх застосування в земельних правовідносинах. Указується на два види земельних правовідносин – приватні (цивільні, господарські) земельні правовідносини та публічні (кримінальні, кримінально-процесуальні, кримінально-виконавчі, адміністративні) земельні правовідносини.

Доведено, що про земельні правовідносини, що належать до адміністративної юрисдикції, можна говорити лише за наявної сукупності п'яти критеріїв адміністративної юрисдикції. Натомість відсутність принаймні одного із запропонованих критеріїв узагалі унеможливлює висновок про належність певних земельних правовідносин до такої юрисдикції.

Оцінено співвіднесення процесуального розсуду адміністративних судів щодо правовідносин, які виникають у зв’язку з поверненням із державного бюджету помилково сплачених митних платежів. Проблеми адміністративного й процесуального розсуду характерні для всіх без будь-яких винятків адміністративно-правових відносин – митних, адміністративних земельних, адміністративно-господарських, адміністративно-деліктних, податкових, фінансових, екологічних тощо.

Відсутність у сучасному національному адміністративному й адміністративному процесуальному праві досконалої теорії адміністративного й процесуального розсуду, належним чином перевіреної практикою діяльності суб’єктів публічної адміністрації зрештою зумовила формування неоднакової судової практики в адміністративних справах, де застосовувався такий розсуд.

Принципове значення для правильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мають приписи Конституції України – ст. ст. 6 й 19.

Процесуальний розсуд адміністративних судів у справах адміністративної юрисдикції, щодо яких відкрито провадження в адміністративному суді першої інстанції, визначено у ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас, застосовуючи процесуальний розсуд, адміністративні суди не можуть втручатися в розсуд суб’єкта публічної адміністрації (адміністративний розсуд), рішення, дії, бездіяльність якого стали предметом перевірки в суді.

З’ясовано, що факти неправильного визначення й співвіднесення процесуального розсуду адміністративного суду з адміністративним розсудом суб’єкта публічної адміністрації мали місце зокрема у справах про повернення помилково та/або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету митних платежів.

Обґрунтовано відповідь на запитання про можливість задовольняти адміністративним судам позовні вимоги про стягнення помилково та/або надмірно (сплачених) зарахованих до бюджету митних та інших платежів. Насамперед звернуто увагу на приписи ст. 19 Конституції України, що принципово визначають правила діяльності суб’єктів публічної адміністрації (у нашому випадку – митних органів) в адміністративно-правових (митних) відносинах.

Доведено, що адміністративним законодавством визначено конкретний, вичерпний перелік суб’єктів, уповноважених на повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів. Очевидно, що адміністративні суди до переліку уповноважених суб’єктів законодавством не віднесені й, відповідно, не мають повноважень на ухвалення рішень про повернення помилково або надміру (сплачених) зарахованих до бюджету платежів.

Статтю присвячено визначенню критеріїв розмежування підвідомості земельних спорів. Розкрито складові відповідного механізму. Сфомульовано пропозиції щодо внесення змін до законодавства України.

Статтю присвячено аналізу механізму визначення підвідчомості земельних спорів та історії становленя судової практики з цього питання. Визначено історичні етапи закріплення відповідного механізму. Сфомульовано основні правозастосовчі підходи на рівні Верховного Суду України, Вищого адміністративного суду України, Вищого господарського суду України та Конституційного Суду України.

Ви тут: Home Архів номерів #4(6)/2013 Показати матеріали по тегу: адміністративна юрисдикція