Адміністративне право і процес - ISSN - 2227-796X

науково-практичний журнал заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

ПРОБЛЕМИ РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ «УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ» - Головко В. В.

Статтю присвячено з’ясуванню сутності категорії «управління державними справами». На підставі аналізу наукових джерел автором виділено дві основні концепції розуміння поняття «управління державними справами»: «ототожнення» і «системно-структурну». Вивчення наукових поглядів, сформованих у межах цих концепцій, дозволило автору встановити, що представники концепції ототожнення визначають управління державними справами як синонім поняття «державне управління», одним з аналогів якого також називається категорія «управління суспільними справами». Автор доводить недоцільність застосування концепції ототожнення через наявність численних недоліків і неточностей та невідповідність правовим реаліям сфери публічного управління. У статті детально вивчено системно-структурну концепцію, яку, на думку автора, позбавлено недоліків концепції ототожнення. Під час її дослідження формулюються поняття «державні справи», «суспільні справи», «управління державними справами», «управління суспільними справами» та проводиться співвідношення між ними як категоріями, що позначають нерівнозначні правові процеси та явища. Окремо автором розглянуто питання розмежування категорій «управління державними справами» та «державне управління», представлено їх співвідношення як цілого та його частини.

На сьогодні однією з широко вживаних в адміні­стративно-правовій та конституційно-правовій літе­ратурі є категорія «управління державними справа­ми», яка застосовується при характеристиці багатьох правових процесів та явищ, зокрема: політики, дер­жави, форм держави, моделей управління тощо. Тому, у тій або іншій мірі, вона розкривається в працях ба­гатьох вчених, зокрема: І. Н. Барциця, В. Т. Батичка, Б. М. Лазарєва, М. О. Липчанської, Ю. О. Тихомирова та інших авторів. Проте, не дивлячись на широке обго­ворення в наукових доробках, однозначного розуміння сутності «управління державними справами» правовою наукою не вироблено, як і відсутні комплексні правові дослідження, що включають усі відомі концепції та під­ходи до його тлумачення, їх критику та обґрунтування.

 

З огляду на це, метою статті є вирішення проб- лем розуміння категорії «управління державними справами». Для її досягнення необ­хідно виконати такі завдання: виді­лити основні концепції розуміння категорії «управління державними справами» та ознайомитися з їх зміс­том; встановити сутність категорій «державні справи», «суспільні спра­ви», «управління державними спра­вами», «управління суспільними справами» та провести співвідношен­ня між ними; розмежувати поняття «управління державними справами» та «державне управління»; обґрунту­вати вибір системно-структурної кон­цепції розуміння категорії «управлін­ня державними справами».

 

Приступаючи до їх виконання, відзначимо, що найчастіше категорія «управління державними справами» зустрічається в наукових джерелах при характеристиці сфери «держав­ного управління» та виробленні де­фініції останнього, що, на нашу дум­ку, обумовлене наявністю спільних рис семантичного та змістовного зна­чення, які властиві цим поняттям, — вони позначають управлінську ді­яльність і, так чи інакше, пов’язані з державою, її діяльністю, завдання­ми, функціями, інтересами. Проте, вживаючи названу категорію, вчені, однак, майже не зупиняються на ана­лізі її сутності. Як наслідок, відсут­ність достатнього обсягу наукових напрацювань та законодавчих дефі­ніцій, які б дозволили створити уяву про поняття «управління державни­ми справами», призвели до того, що в науковій юридичній думці не утвер­дилася єдина практика його розумін­ня. Більш того, з цих же причин вини­кають труднощі з відмежуванням від нього суміжного поняття «управління суспільними справами», яке доволі часто застосовується як його аналог.

 

Такий стан наукового пізнання цих категорій відобразився на тому, що в наукових працях сформувалося що­найменше дві концепції їх розуміння, які відрізняються за змістом і метою застосування означеної терміноло­гії. Вони побудовані навколо співвід­ношення категорій «управління дер­жавними справами» та «управління суспільними справами» з поняттям «державне управління» і полягають у тому, що, у тій або іншій варіації, окреслені поняття розглядаються, як:

 

1. Тотожні — концепція ототож­нення. У її межах, завдяки аналізу наукових джерел, можемо виділити декілька наукових підходів, згідно з якими:

 

1) ототожнюються категорії «управ­ління державними справами» та «дер- жавне управління», при цьому тер­мін «управління суспільними справа­ми» науковці переважно не згадують. Особливістю цього підходу є те, що автори:

 

— або прямо наголошують на тому, що «державне управління — це управління справами держави» (В. Т. Батичко) [1],

 

— або при розгляді питання про управління державними справами ве­дуть мову лише про державне управ­ління, безпосередньо не використову­ючи наведеного вище формулювання (Ю. О. Тихомиров [2, c. 53]);

 

2) ототожнюються всі названі вище категорії, тобто схематично такий під­хід має наступний вигляд: «держав­не управління» = «управління дер­жавними справами» = «управління суспільними справами». Наприклад, І. Н. Барциц, розкриваючи поняття дер­жавного управління, одночасно вка­зує, що воно являє собою «діяльність з управління державними справами» [3, c. 138] та «діяльність з управління суспільними справами» [3, c. 138].

 

Викладене дозволяє нам, не звер­таючись до критики окремих науко­вих поглядів, що наведені вище, одра­зу наголосити на декількох основних недоліках, властивих викладеній кон­цепції загалом, а саме:

 

— по-перше, вона ставить розу­міння категорій «управління держав­ними справами» та «управління сус­пільними справами» у залежність від наукових підходів до тлумачення сфе­ри державного управління. Останні, як відомо, варіюються від вузького розуміння «державного управління», заснованого на радянських традиці­ях, до широкого, яке відповідає су­часному стану публічного управління в державі. Відповідно, якщо дотриму­ватися концепції ототожнення, то де­фініції цих термінів змінюватимуться кожного разу, коли змінюватиметься підхід вченого до визначення поняття «державне управління», що не сприяє утвердженню однозначного розуміння та однакової практики застосування як цих термінів, так і нормативних поло­жень, у яких вони містяться;

 

— по-друге, вона обмежує сферу управління державними та/або сус­пільними справами лише одним із видів публічного управління — дер­жавним, внаслідок чого, зокрема, му­ніципальне управління залишається поза увагою. Окрім того, цей підхід виводить за межі державних справ ді­яльність суб’єктів публічної адміні­страції, які не мають статусу органів державної влади, але залучені до реа­лізації завдань та функцій публічного управління. На нашу думку, зазначене суперечить правовій дійсності та іг­норує значний обсяг публічно-управ­лінської діяльності, спрямованої на задоволення потреб та інтересів дер­жави та суспільства. Разом з тим, це наштовхує нас на думку про те, що такі недоліки визначеної концепції, як і загалом її існування, обумовлені на­самперед відсутністю в авторів чітких знань про поняття «державні спра­ви» і «суспільні справи» та різниці між ними, а також, подекуди, і знань про поняття та сутність публічного управління та системи його суб’єктів. Зважаючи на це, пропонуємо перейти до ознайомлення з наступною науко­вою концепцією, яка, на наш погляд, сприяє подоланню окреслених неточ­ностей та недоліків концепції ототож­нення, а також дозволяє відповісти на питання про зміст та значення дослі­джуваних категорій.

 

2. Нетотожні, але пов’язані між собою певним чином, — системно- структурна концепція. Особливістю цієї концепції є те, що її представники визнають нерівнозначність процесів та явищ, які позначаються за допомо­гою термінів «державне управління», «управління державними справами» та «управління суспільними справа­ми», і співвідносять їх між собою як частину та ціле. Одним із прикладів такого підходу є позиція Б. М. Лаза- рєва, який відзначав, що «держав­не управління є складовою частиною управління державними справами, а воно, у свою чергу, — складовою час­тиною управління справами сус­пільства» [4, c. 386]. Проте, вчений

 

розтлумачив лише поняття державно­го управління та не висловив жодних міркувань щодо наведеного співвідно­шення. Між тим, більш повно та комп­лексно окреслене питання розглянула М. О. Липчанська, чия позиція, на нашу думку, доволі яскраво виражає сутність та особливості вказаної концепції.

 

Так, вчена, насамперед, зауважує на проблемах розуміння категорії «дер­жавні справи» (або «справи держави»), вказуючи, що вона дуже рідко вико­ристовується в нормативно-правових актах різного рівня та вживається, як правило, лише в контексті протистав­лення деяким недержавним справам, на- приклад: у міжнародно-правових до­кументах згадується про невтручання у внутрішні справи держави, які роз­глядаються як сфери виключного впли­ву конкретної держави; у національних правових актах категорія «державні справи» застосовується для відмежу­вання їх від сфер діяльності громад­ських організацій, зокрема релігійних [5, c. 24]. Незважаючи на таке обмеже­не використання, вказані приклади до­зволили авторці прийти до висновку, що, так чи інакше, цей термін позначає певні сфери діяльності, які виключа­ються з-під контролю інших суб’єктів [6, c. 67].

 

З метою конкретизації цього ви­значення М. О. Липчанська зверта­ється також до поняття «держава», яке правовою наукою розуміється як «форма організації політичної вла­ди, що сприяє переважаючій реалі­зації конкретних класових, загально­людських, релігійних, національних та інших інтересів у межах певної території» [6, c. 67–68; 7, c. 29]. При цьому, відзначає, що «призначення та сутність держави полягає в тому, що вона покликана здійснювати управлін­ня суспільством на засадах демокра­тичних принципів правління в інте- ресах захисту основних прав та сво­бод людини, а також для забезпечен­ня суспільної згоди (соціального комп­ромісу)» [6, c. 68; 8, c. 31]. Додамо від себе, що таке розуміння сутнос­ті та призначення держави повністю узгоджується з нормативними поло­женнями Конституції України [9] та підтверджується ними, а саме — пре­амбулою та ст. 3, якими закріплено, що: «Верховна Рада України від іме­ні Українського народу — громадян України всіх національностей, вира­жаючи суверенну волю народу, …, дбаючи про забезпечення прав і сво­бод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадян­ської злагоди на землі України, …, приймає цю Конституцію»; «Права і свободи людини та їх гарантії визна­чають зміст і спрямованість діяльнос­ті держави».

 

На цій підставі науковець вста­новлює, що реалізація вказаних ін­тересів, відповідно, і являє собою основну справу, заради якої держава створюється та існує. Як наслідок, ка­тегорія «державні справи», з першого погляду, може бути визначена як сфе­ра діяльності, пов’язана із задоволен­ням інтересів та потреб як окремих соціальних груп, так і всього суспіль­ства в цілому [6, c. 68].

 

Разом із тим, М. О. Липчанська за­значає, що в наукових джерелах панує також точка зору, що соціальне призна­чення держави проявляється в її функ­ціях [6, c. 68; 8, c. 32]. Тому вона на­голошує на необхідності провести 52 53

 

співвідношення між поняттями «дер­жавні справи» та «функції держави». У цьому ракурсі, вчена визнає, що най­більш поширений підхід до розуміння функцій держави, застосований у юри­дичній літературі, полягає у визначен­ні їх як основних напрямків діяльнос­ті держави, обумовлених її сутністю та змістом, а також поставленими перед нею цілями, завданнями та її соціаль­ним призначенням [6, c. 68; 10]. З окрес­леного випливає, що державні справи та функції держави жодним чином не можуть ототожнюватися: якщо держав­ні справи вказують на сфери діяльності держави, то функції держави виступа­ють напрямками її діяльності. Іншими словами, державні справи, — це ста­тика, а функції — динаміка [5, c. 25; 6, c. 68]. Водночас, як зауважує авторка, ці категорії мають певний взаємозв’язок: державні справи як сфери діяльності держави визначають її функції як кон­кретні напрямки реалізації цієї діяль­ності. Таким чином, функції держави детерміновані державними справами, визначаються ними. Крім того, держав­ні справи відображають можливості держави регулювати ті або інші аспек­ти суспільного життя, здійснювати їх правове регулювання, тобто виражають межі її юрисдикції [5, c. 25; 6, c. 68].

 

Узагальнюючи викладене, дефі­ніцію категорії «державні справи» можна представити як сфери діяль­ності та межі юрисдикції конкретної держави, пов’язані із задоволенням інтересів та потреб як окремих соці­альних груп, так і всього суспільства в цілому [6, c. 68]. Беручи це до уваги, М. О. Липчанська конкретизує зміст «державних справ», співвідносячи їх з «місцевими справами» як ціле та частину цілого, відповідно до чого місцеве самоврядування представляє собою одну з форм управління дер­жавними справами [5, c. 25].

 

Такий підхід не викликає в нас жод­них заперечень, оскільки він віддзер­калює положення ст. 140 Конституції України, відповідно до якої «місцеве самоврядування є правом територіаль­ної громади … самостійно вирішува­ти питання місцевого значення…» та ст. 5 Конституції України, згідно з якою «… єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та орга­ни місцевого самоврядування». Тобто, з аналізу цих норм, на нашу думку, ви­пливає, що питання, які вирішуються в державі за допомогою публічної вла­ди, можуть мати як загальнодержавне, так і місцеве значення. При цьому, пра­во на вирішення останніх надається як органам державної влади, так й орга­нам місцевого самоврядування (що узгоджується також із низкою інших нормативно-правових актів, які врегу­льовують діяльність органів державної влади місцевого рівня, наприклад — Закону України «Про місцеві держав­ні адміністрації» [11]). Відповідно, уся ця діяльність становить діяльність держави, яка реалізується різними по­вноважними суб’єктами на різних рів­нях публічної влади. Тому логічним є висновок, що місцеві справи є складо­вою всієї сукупності державних справ та виражають собою місцевий рівень потреб суспільства.

 

З’ясувавши це, наступним кро­ком до уточнення категорії «держав­ні справи» є її порівняння з понят­тям «суспільні справи». Однак, це питання М. О. Липчанська визначає як складне, оскільки чітку межу між цими категоріями можна провести да­леко не завжди через те, що існує зна­чна кількість питань, які входять до сфери діяльності як держави, так і гро­мадянського суспільства. Іншого, за її переконанням, у демократичній пра­вовій державі і бути не може: держав­ні справи, загалом, виникають з по­треб суспільства, бо воно повинно мати можливості не лише контролюва­ти владні структури, але й самостійно брати участь у реалізації цих справ [5, c. 24–25]. Проте, на нашу думку, з таким підходом до співвідношення означених правових конструкцій можна погоди­тися лише частково, оскільки він не по­вністю розкриває поставлене питання.

 

На нашу думку, варто дещо ін­шим чином розглядати ті правові яви­ща і процеси, які характеризуються за допомогою категорій «держав­ні справи» та «суспільні справи». У першу чергу, слід виходити з по­няття, сутності та призначення дер­жави, які ми розглянули під час дослі­дження згаданої наукової концепції. З їх з’ясування нами було встанов­лено, що держава та її діяльність по­вністю обумовлені потребами та ін­тересами суспільства. Окрім того, як зазначено вище, суспільство контро- лює діяльність держави та безпосе­редньо бере участь у державних спра­вах. З огляду на це, вважаємо, що саме за цими рисами й визначається спіль­не між сферами діяльності держави та суспільства, іншими словами, у цих частинах категорії «державні справи» і «суспільні справи» збігаються.

 

Проте, управлінська діяльність суспільства, як це випливає з науко­вих джерел [5, c. 24–25; 12, c. 7; 13], включає також діяльність недержав­них організацій, під якими слід розу­міти, насамперед, різноманітні гро­мадські об’єднання, які, відповідно до чинного законодавства, не мають статусу органів публічної влади, але вирішують окремі питання та здій­снюють регулюючий вплив на окремі сфери життєдіяльності суспільства. Таке твердження узгоджується з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання» [14], згідно з якою «гро­мадське об’єднання — це добровіль­не об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і сво­бод, задоволення суспільних, зокре­ма економічних, соціальних, культур­них, екологічних, та інших інтересів».

 

Зазначене дозволяє зробити ви­сновок, що поняття «суспільні спра­ви» позначає ширшу сферу діяльнос­ті суспільства, ніж категорія «державні справи», оскільки виходить за межі ді­яльності суб’єктів публічної влади, тобто включає також і ті сфери, управ­ління якими суспільство здійснює самостійно, без звернення до влад­них структур. Це, на нашу думку, ви­правдовує підхід Б. М. Лазарєва, який стверджував, що управління держав­ними справами є складовою управлін­ня суспільними справами [4, c. 386].

 

Таким чином, зрозумівши сут­ність категорій «державні справи», «суспільні справи» та відмінності між ними, а отже, й між поняттями «управління державними справами» та «управління суспільними спра­вами», маємо всі підстави перейти до останнього питання, яке розкри­ває зміст та особливості системно- структурної концепції, — до сутності «управління державними справами» та його відмежування від «держав­ного управління». З огляду на це, за­значимо, що, відповідно до наукових поглядів М. О. Липчанської: «якщо державні справи відображають сфе­ри суспільного життя, у яких держава юридично компетентна в статиці, то управління державними справами, — це вже процес, який реалізується різ­номанітними суб’єктами» [6, c. 68]. Розвиваючи цю позицію, вчена звер­тається до загального поняття «управ­ління», яке представляє як цілеспря­мований, організуючий і регулюючий вплив людей на суспільну, колектив­ну та групову життєдіяльність, реа­лізований як безпосередньо, так і че­рез спеціально створені структури [6, c. 68; 15]. Одним із його типів вона на­зиває соціальне управління, яке розу­міє як вплив на суспільство з метою його впорядкування, збереження якіс­ної специфіки, вдосконалення й роз­витку, та одним із видів якого називає державне управління [6, c. 68–69].

 

З окресленого можемо побачити, що тим самим вчена ніби окресли­ла, що державне управління є лише одним із видів суспільно-орієнтова­ної управлінської діяльності. Поряд з цим, вона окремо наголосила на тому, що державне управління не рівно­значне поняттю управління держав­ними справами, зважаючи на наступ­ні аргументи: державне управління являє собою виконавчо-розпорядчу діяльність органів виконавчої влади, тобто воно є проявом діяльності лише однієї з гілок державної влади — ви­конавчої; державна влада загалом ре­алізується трьома гілками влади: за­конодавчою, виконавчою та судовою; відтак, державне управління є лише частиною цілого соціально-правово­го явища — управлінського процесу в масштабах усіх державно-владних структур, який у широкому соціаль­ному значенні характеризує всю ді­яльність і держави, і місцевого само­врядування з організуючого впливу зі сторони органів влади як суб’єктів права з метою розвитку суспільних відносин та забезпечення керова­ності на основі права. Тим самим М. О. Липчанська відмежувала дослі­джувані категорії наступним чином: управлінський процес у масштабах усіх державно-владних структур вона запропонувала позначати терміном «управління державними справами», а виконавчо-розпорядчу діяльність органів виконавчої влади — терміном «державне управління» [6, c. 69].

 

Не вдаючись до критики наукових поглядів вченої щодо розуміння по­няття «державне управління», у ці­лому, погоджуємося з нею, виходячи з наступної логіки. Управління в за­гальному розумінні являє собою ре­гулюючий вплив на життєдіяльність суспільства, який здійснюється ви­ключно через владу, оскільки остан­ня означає: «здатність, право і мож­ливість підкоряти своїй волі інших» [16, c. 69]; «це здатність і можливість втілювати свою волю, справляти ви­значальний вплив на діяльність, по­ведінку й загалом долю інших людей за допомогою авторитету, права…» [17]. Тобто влада, по суті, являє со­бою, з одного боку, наділення певних суб’єктів повноваженнями здійсню­вати вплив на поведінку інших осіб, приймати рішення щодо них тощо, а з іншого, — зобов’язання решти осіб неухильно підкорятися такому впли­ву, цим рішенням. Відповідно, управ­ління як регулюючий вплив здійсню­ється шляхом реалізації влади.

 

У свою чергу, влада в державі, як ми вже нагадували, здійснюється наро­дом безпосередньо, через органи дер­жавної (законодавчої, виконавчої та судової) влади та органи місцевого са­моврядування (ст.ст. 5, 6 Конституції України). Зважаючи на це, загальний регулюючий вплив на суспільні від­носини (управління) здійснюється народом безпосередньо або через на­звані органи публічної влади. Кожен із цих суб’єктів наділений повноважен­нями впливати на суспільні відноси­ни, забезпечувати суспільні інтереси і потреби у визначених для них зако­ном сферах та за встановленими зако­ном напрямками. Отже, державні спра­ви — це всі сфери діяльності держави, а управління — загальний регулюю­чий вплив усіх задіяних у реалізації влади суб’єктів, одним зі шляхів здій­снення якого є державне управління.

 

Таким чином, підсумовуючи ви­кладене, відзначимо, що на сьогод­ні в наукових джерелах панують дві основні концепції розуміння катего­рії «управління державними справа­ми»: 1) «ототожнення», згідно з якою це поняття розглядається як ідентич­не з «державним управлінням» та, подекуди, «управлінням суспільни­ми справами»; 2) «системно-струк­турна», відповідно до якої всі зазна­чені категорії мають різне значення та вивчаються вченими в співвідношен­ні «ціле та частина цілого». Перша з названих концепцій не відповідає правовій дійсності, оскільки обме- жує діяльність держави лише одним із видів публічного управління. На від­міну від неї, у межах системно-струк­турної концепції авторами охоплено всі аспекти «управління державни­ми справами» та розтлумачено його співвідношення з іншими суміжни­ми поняттями. Зокрема, досліджен­ня названої концепції дозволило вста­новити, що термін «суспільні справи» позначає всі сфери життєдіяльності суспільства, регулюючий вплив на які («управління суспільними справами») здійснюється як публічно-владними структурами («управління державни­ми справами»), так і суспільством са­мостійно (наприклад, діяльність гро­мадських об’єднань). Відповідно, та частина суспільних справ, управлін­ня якими здійснюється суб’єктами публічної влади, позначається термі­ном «державні справи». У цьому ра­курсі, державне управління є одним із напрямків здійснення регулюючого впливу на такі сфери, тобто складовою загального та більш широкого проце­су управління державними справами, яке включає реалізацію всіх видів (гі­лок) публічної влади. Зважаючи на ви­щевикладене, застосування систем­но-структурної концепції вбачається нами найбільш доречним при вивчен­ні сутності категорії «управління дер­жавними справами».

 

Список використаних джерел:

 

1. Батычко В. Т. Административное право : конспект лекций / В. Т. Батычко. — Таганрог : ТТИ ЮФУ, 2008 [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www. aup.ru/books/m228/7_2.htm

 

2. Тихомиров Ю. А. Административное право и процесс: полный курс / Ю. А. Ти- хомиров. — М. : Издание г-на М. Ю. Ти- хомирова, 2005. — 1115 с. [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://studik. kiev.ua/wp-content/uploads/2015/03/ Administrativnoe-pravo-i-protsess.-Polnyiy-kurs_Tihomirov-YU.A_2005-698s.pdf

 

3. Энциклопедия государственного уп- равления в России : в 2 т. / Под общ. ред. В. К. Егорова ; Отв. ред. И. Н. Барциц // Том первый: А-М / Отв. ред. И. Н. Бар- циц. — М. : Изд-во РАГС, 2008. — 552 с.

 

4. Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А. Я. Сухарев ; Ред кол. : М. М. Богуславский, М. И. Козырь, Г. М, Миньковский [и др.]. — М. : Сов. Энциклопедия, 1984. — 415 с.

 

5. Липчанская М. А. Участие граж­дан Российской Федерации в управле­нии делами государства: конституци­онно-правовое исследование : автореф. дисс. … д-ра юрид. наук : Спец. 12.00.02 «конституционное право, муниципальное право» / М. А. Липчанская ; науч. конс. Г. Н. Комкова. — Саратов, 2012. — 58 с.

 

6. Липчанская М. А. Конституционная категория «управление делами государ­ства»: проблема определения и содер­жания / М. А. Липчанская // Известия Саратовского университета. Серия «Эко- номика. Управление. Право». — 2010. — Т. 10, Вып. 2. — С. 66–71.

 

7. Матузов Н. И. Теория государ­ства и права : учебник / Н. И. Матузов, А. В. Малько. — М. : Юристъ, 2004. — 245 с. [Электронный ресурс]. — Режим до­ступа : http://pravo-olymp.ru/wp-content/ uploads/2013/04/TGP_Matuzov_Malko.pdf

 

8. Абдулаев М. И. Теория государ­ства и права : учебник [для высших учеб­ных заведений] / М. И. Абдулаев. — М. : Финансовый контроль, 2004. — 410 с.

 

9. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

 

10. Морозова Л. А. Понятие и содержа­ние функций государства / Л. А. Морозо- ва // Государство и право. — 1993. — № 6. — С. 98–108 [Электронный ресурс]. — Режим доступа : https://tigp.wordpress.com/2010/03 /03/%D1%84%D1%83%D0%BD%D0%BA %D1%86%D0%B8%D0%B8-%D1%80%D 0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B 9%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3% D0%BE-%D0%B3%D0%BE%D1%81%D­1 % 8 3 % D 0 % B 4 % D 0 % B 0 % D 1 % 8 0 % D 1 % 8 1 % D 1 % 8 2 % D 0 % B 2 % D 0 %B0-%D0%BD%D0%B0-%D1%81/

 

11. Про місцеві державні адміністра­ції : Закон України від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV // Відомості Веровної Ради України. — 1999. — № 20–21. — Ст. 190.

 

12. Адміністративне право України : підручник / [Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дьяченко та ін.] ; За ред. Ю. П. Битя- ка. — К. : Юрінком Інтер, 2007. — 544 с.

 

13. Колпаков В. К. Адміністративне право України : підручник / В. К. Колпаков, О. В. Кузьменко. — К. : Юрінком Інтер, 2003. — 544 с. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.pravoznavec. com.ua/books/letter/252/%CA/18560#chapter

 

14. Про громадські об’єднання : Закон України від 22 березня 2012 р. № 4572-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2013. — № 1. — Ст. 1.

 

15. Атаманчук Г. В. Теория государ­ственного управления : курс лекций / Г. В. Атаманчук. — М. : Юрид. лит., 1997. — 400 с. [Электронный ресурс]. — Режим до­ступа : http://refdb.ru/look/1245258-pall.html

 

16. Популярна юридична енциклопе­дія / Кол. авт. : В. К. Гіжевський, В. В. Го- ловченко, В. С. Ковальський (кер.) [та ін.]. — К. : Юрінком Інтер, 2002. — 528 с.

 

17. Влада [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://histua.com/slovnik/v/ vlada 

 

 

Прочитано 400 разів
Ви тут: Home Головна ПРОБЛЕМИ РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ «УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ» - Головко В. В.