Адміністративне право і процес - ISSN - 2227-796X

науково-практичний журнал заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

ПЕРЕГЛЯД ДОКТРИНАЛЬНИХ ЗАСАД НАУКИ ТА ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Яремчук Ж. В.

У науковій роботі розглянуто основні напрями розвитку науки та галузі адміністративного права України. Основними з них є: предмет адміністративного права, система джерел, відносини, норми адміністративного права. Особливу увагу приділено принципам адміністративного права. Досліджено досвід європейських країн у розвитку принципів адміністративного права. Розглянуто значення принципу верховенства права в розвитку науки та галузі адміністративного права. Досліджено місце принципу верховенства права в науці та галузі адміністративного права. Розглянуто значення перегляду доктринальних засад науки та галузь адміністративного права.

Відповідно до ст. 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава [2].

Наша країна стоїть на порозі змін. Здобувши неза­лежність і суверенітет, потрібно і далі працювати над покращенням добробуту й благополуччя української державності. Розвиток науки та галузі адміністратив­ного права є одним із важливих факторів підтримання демократизму в країні. І саме визначення й розвиток доктринальних засад науки та галузі адміністративно­го права є актуальним у наш час. Для підготовки нової науково обґрунтованої док­трини адміністративного права необхідно зосередити зусилля на розв’язанні головних завдань і тенденцій розвитку адміністративного права, вирішенні проблемних питань, які постають перед наукою адміні­стративного права. Перше, що необхідно чітко сформулювати і що на­уково обґрунтовано адміністративно-правовою нау­кою, — адміністративне право — галузь публічного права. Його орієнтованість на громадянина, забезпе­чення його прав і свобод, їх захист з боку держави не може похитнути висновок щодо публічності цієї галу­зі права. Друге, на чому зосереджується увага науки адміні­стративного права, — трансформація уявлень і погля­дів на предмет адміністративного права. Суспільні від­носини, що регулюються нормами адміністративного права, є надзвичайно широкими, різ­ними за своїм змістом і структурою. Це викликає значні складнощі при ви­рішенні цього питання [4; с. 170–171]. Предмет адміністративного пра­ва визначають як сукупність взаємо- пов’язаних та відносно однорідних суспільних відносин, які виникають у сфері зовнішньо й внутрішньо ор­ганізаційній управлінській, право- охоронній і правозабезпечувальній ді­яльності держави, яка спрямована на закріплення стійких правових та мо­рально-етичних зв’язків органів вико­навчої влади та громадян, необхідних для впорядкованої та стабільної сус­пільної життєдіяльності [7; с. 75]. Наука адміністративного права — наука публічного права. Адже розгля­даються відносини між приватними (фізичними та юридичними) особами й органами державної влади. Тобто в цих відносинах однією стороною завжди є публічна особа — органи державної влади. Третє, на чому має зосередитися наука адміністративного права, — це адміністративно-правові відносини як різновид правових управлінських відносин, що складають предмет ад­міністративного права. Четверте, що має прямо відноси­тися до концептуальних засад розвитку адміністративного права, — це на­укове обґрунтування системи джерел адміністративного права. Розв’язання завдань створення нової доктрини розвитку адміністративного права потребує, безумовно, уваги до проб- лем системи адміністративного пра­ва, систематизації адміністративно­го законодавства, а відповідно науко­вого супроводження найважливіших кодифікаційних робіт, поліпшення те­оретичних пошуків у цьому напрямі [7; с. 76]. Система джерел адміністративно­го права також відіграє важливе зна­чення. Але в нашій державі розвиток джерел адміністративного права від­бувається не зовсім правильно. Адже спочатку норми адміністративного права повинні розглядатися науков­цями, повинні ними пояснюватися й обґрунтовуватися, а вже потім по­винні затверджуватися нормативно- правові акти. П’яте, що вимагає свого подаль­шого наукового обґрунтування, — це принципи адміністративного права. Публічний характер адміністративно­го права визначає суспільну цінність цієї галузі. Шостий напрям, який концепту­ально впливає на визначення док­трини розвитку адміністративного права, — інститут адміністративної юстиції. Сьоме, на що необхідно зверну­ти увагу при виробленні сучасної доктрини нового адміністративно­го права України і її концептуально­му обґрунтуванні, — це місце норм адміністративного права в правовій системі України та співвідношення з нормами міжнародного права, оскільки активні процеси інтеграції економіки закономірно ведуть і до по­яви інтеграційних процесів у право­вому регулюванні. Той факт, що в Україні назріли концептуальні зміни в поглядах на ад­міністративне право та необхідність перегляду усталених поглядів на со­ціальне призначення, систему та інші складові змісту адміністративного права і вони потребують реформуван­ня, не викликає сумніву практично у всіх представників цієї галузі права. Як доктрина розвитку адміністра­тивного права повинні розглядати­ся нові адміністративно-правові тра­диції — сукупність ідей і поглядів на цілі, завдання, принципи, предмет га­лузі та науки права, головні напрями розвитку всієї галузі, окремих її під­галузей та інститутів [4; с. 174–186]. І ми з цим повністю погоджує­мось. Адже розвивається суспільство, розвиваються інтереси громадян, отже повинна розвиватися і наука. А тепер більш детально розгля­немо принципи адміністративного права, які займають особливе місце в розвитку науки та галузі адміністра­тивного права. Кожна галузь права у своєму під­ґрунті має відповідні принципи. Під принципами права в літературі ро­зуміються об’єктивно властиві пра­ву відправні начала, незаперечні ви­моги (позитивні зобов’язання), які ставляться до учасників суспільних відносин і з метою гармонічного по­єднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими сло­вами, вони є своєрідною системою координат, у рамках якої розвиваєть­ся право, і одночасно вектор, який ви­значає напрям його розвитку. З огляду на викладене вище, прин­ципи адміністративного права можна визначити як основні ідеї, положен­ня, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відобра­жають закономірності його розвитку й визначають напрями й механізми адміністративно-правового регулю­вання суспільних відносин. Вони виконують велику системоутворюю­чу роль, оскільки саме на їх підста­ві формується дух адміністративного права, зумовлюється його суспільна роль та спрямованість. Іншими слова­ми, вони становлять певне поєднан­ня норм, ідей і теорій, які покладені в підґрунтя існування адміністратив­ного права, визначаючи, як наслідок, його нормативні межі [3; с. 51]. Так, принципи адміністратив­ного права, як й інших галузей пра­ва, відіграють дуже важливу роль. Наприклад, у європейських країнах на принципах права тримається все. Було б добре, якби і в нашій країні принципи відігравали таку ж роль. Сучасні тенденції демократичної трансформації галузі адміністратив­ного права обумовлюють необхід­ність вироблення концептуальних підходів до оновлення системи прин­ципів адміністративного права України з врахуванням європейських принципів адміністративного права глобального, наднаціонального та ло­кального рівнів, що були вироблені європейською адміністративно-пра­вовою доктриною в результаті поглиб- лення європейських інтеграційних процесів та європейської адміністра­тивної конвергенції, формування єди­ного правового та адміністративного простору, уніфікації правового регу­лювання ключових адміністратив­но-правових інститутів із метою за­безпечення однакового застосування досягнень та ефективної реалізації та захисту прав громадян, що висту­пає невід’ємною умовою виконан­ня Копенгагенських та Мадридських критеріїв вступу до Європейського Союзу [5; с. 67].Розробка доктринальних засад перегляду змісту, значення, системи принципів адміністративного права, їх взаємозв’язку з принципами на­лежного урядування та належної ад­міністрації, сучасними принципами й стандартами організації та діяль­ності публічної адміністрації як цент- рального інституту адміністративно­го права є актуальною проблемою не тільки теоретичного, а й практично­го характеру. Адже її вирішення до­зволить розв’язати низку важливих проблем, пов’язаних з удосконален­ням не тільки основоположних за­сад організації виконавчої влади, а й з формуванням якісно нових адміні­стративно-правових інститутів, пра­вового регулювання відносин, що виникають у зв’язку з наданням ад­міністративних послуг, кодифікаці­єю адміністративного законодавства тощо. Проведення комплексної адміні­стративно-правової реформи в Україні потребує й розробки подаль­ших пріоритетних напрямів рефор­мування системи органів виконавчої влади та органів місцевого самовря­дування з врахуванням європейських принципів і стандартів, зокрема та­ких основоположних інституційних принципів публічної адміністрації, як принцип функціональної децент- ралізації, бюджетної деконцентра­ції, агенцифікації, що до цього часу не отримали належної розробки та запровадження у вітчизняному зако­нодавстві, державотворчій практиці. Проте досвід проведення інституцій­них реформ публічної адміністрації країн-членів Європейського Союзу засвідчує необхідність врахування спільних інституційних принципів публічної адміністрації для забез­печення адміністративної здатності публічної адміністрації, що виступає необхідною передумовою для взаємо­дії в Європейському адміністративно­му просторі та виконання зобов’язань, пов’язаних з асоційованим членством у Європейському Союзі. На сучасному етапі об’єктивно за­гострюється проблема перегляду цін­нісних засад галузі адміністративного права, співвідношення цілей, завдань діяльності держави та її апарату, за­безпечення справедливого балансу публічного, приватного, загального та державного інтересів, що є ключо­вими факторами формування систе­ми принципів адміністративного пра­ва. Вагомого теоретичного значення набуває також вироблення теоретич­них засад розмежування принципів державного управління, принципів організації, принципів діяльності ор­ганів державної влади, органів пуб- лічної адміністрації, закріплення в них вимог щодо належного урядуван­ня та належної адміністрації, їх кон­кретизації в статусних (компетенцій­них) актах та підзаконних правових актах. В адміністративно-правову доктрину України поступово впроваджуються доктринальні розробки зарубіжних вчених, у яких обґрун­товується необхідність всебічного дослідження нових для вітчизняної юридичної думки принципів, що ви­значаються як окремі підсистеми правових принципів актами євро­пейських регіональних організа­цій (зокрема, матеріальні та проце­дурні принципи, визначені в Кодексі належної адміністрації, схваленому Радою Європи тощо). Це диктує необ­хідність вирішити проблему вивчен­ня змісту та системи принципів на­лежної адміністрації, запроваджених у діяльності європейських органів публічної адміністрації та закріпле­них в актах національного законо­давства країн-членів Європейського Союзу, можливості їх використання в кодифікаційній роботі, зокрема віт- чизняного адміністративно-проце­дурного законодавства, а також ви­значення місця окремих означених принципів у системі принципів галузі адміністративного права України [5; с. 69]. Сучасні зарубіжні дослідники приділяють традиційно велику ува­гу вивченню змісту принципу верхо­венства права в національних право­вих системах. Закріплення принципу верховенства права на рівні конститу­цій багатьох європейських країн за­свідчує важливе значення концепції та принципу верховенства права для розвитку демократичних засад дер­жавного управління. Зокрема, як зазначає Ж. Зіллер, що концепції правової держави, закон­ності та верховенства права розвива­лися в різних країнах, проте, не буду­чи ідентичними, принцип законності, Rechtstaatlichkeit та ruleoflaw разом передбачають підкорення адміні­стративному праву, а отже, судовому контролю. У цьому, як зазначає згада­ний автор, полягає основа адміністра­тивного права у всіх країнах Західної Європи в ХХ ст. Із середини ХХ ст. принцип верхо­венства права отримав широке міжна­родно-правове застосування. Вимоги щодо його утвердження та дотриман­ня були закріплені в багатьох міжна­родних договорах, угодах, деклараці­ях та хартіях, статутах та документах провідних міжнародних (наприклад, ООН) та європейських регіональних організацій (ЄС, РЄ, ОБСЄ та ін.). З урахуванням цього набули розвитку євроінтеграційний та глобалізацій­ний аспекти розуміння концепції та принципу верховенства права, а в ЄС на основі останньої було запровадже­но принцип верховенства права ЄС [2; с. 123]. Принцип верховенства права на сьогодні вже не обмежується рамками національної правової системи. Адже його зміст, поряд із традиційним ро­зумінням змісту та ролі конституцій­ного принципу верховенства, зазнав певних трансформацій, що проявили­ся у використанні базового змісту цієї категорії провідними європейськими регіональними організаціями в кон­тексті євроінтеграційних процесів та заснування нових форм співробітни­цтва (союзів, правових просторів та їх підвидів). Також слід зазначити, що принцип верховенства права на сучасному ета­пі його розуміння в західній юридич­ній думці втрачає риси абстрактної моделі, що було особливо характерно античним філософським визначен­ням. Натомість простежується тен­денція до деталізації, формалізації принципів та процедур, через які ідея верховенства права має отримати конкретні практичні напрямки запро­вадження та утвердження. Уперше якісно новий підхід було використано Л. С. Явичем, який зазна­чив, що «панування права визначається характером зв’язку міжправовими та виробничими відносинами, воно є спе­цифічним соціальним феноменом, що обумовлений природно-історичним, невід’ємним правом людини та грома­дянина на свободу, рівність, справедли­вість, щастя та недоторканість, а також панування права підкоряє державу сус­пільству» [6; с. 34]. Одним із найважливіших аспек­тів застосування принципу верховен­ства права виступає проблема забез­печення верховенства права у сфері виконавчої влади. «І це цілком зрозу­міло, адже, як зазначив у своїй допо­віді професор В. Б. Авер’янов, саме виконавча гілка державної влади най­більш наближена до людини гілка влади, з якою в людини відбуваються найчастіші контакти з приводу задо­волення різноманітних суб’єктивних прав і законних інтересів особи» [1; с. 268]. Також не можна не відмітити по­зицію зазначеного автора, що на сьо­годні проблема запровадження прин­ципу верховенства права зміщується в сторону взаємостосунків органів публічної адміністрації та людини. Особливої уваги потребує діяльність органів виконавчої влади з надання адміністративних послуг, а відповід­но, і створення юридичних умов для реалізації прав і свобод людини. Важливо зазначити, що принцип верховенства права окремими дослід­никами ототожнюється з принципом законності, адже обидва принципи передбачають обов’язок держави ви­ражати в законах право та підкоряти­ся цим законам. Але така думка, на наше переконання, не може відповіда­ти сучасним уявленням про принцип законності та принцип верховенства права, адже різниця між ними, роз­глянута нами вище, свідчить про не синонімічне співвідношення однопо­рядкових категорій, а про співвідно­шення фундаментального принципу та спеціального, який подекуди має конституційне закріплення [6; с. 35]. Концептуальний розрив у бачен­ні системи принципів адміністратив­ного права між вітчизняною та євро­пейською адміністративно-правовою доктриною першочергово обумовле­ний різними підходами до визначення власне предмета адміністративного права, його визнання фундаменталь­ною галуззю національного права, а також різністю адміністративних традицій, сформованих у конкрет­ній національній правовій системі. Тому, важливу увагу слід приділити вирішенню проблеми забезпечення єдиного доктринального тлумачення принципів галузі адміністративного права, виходячи з єдності розуміння предмета адміністративного права та ціннісних пріоритетів розвитку дер­жави, функціонування її апарату [5; с. 71]. Розвиток суспільних відносин та одночасно реформування виклика­ють збільшення обсягів державно­го регулювання та зростання кіль­кісно-якісних параметрів правового регулювання. Динаміка правової системи, змі­на підходів у розумінні доктри­нальних положень різних галузей права, запровадження нових дер­жавних інституцій, імплемента­ція міжнародно-правових стандар­тів з актуальних правових питань у законодавство України є головними напрямами подальшого розвитку на­уки та практики вітчизняного права. Це зумовлює необхідність теоретич­ного осмислення нових реалій, що склалися в сучасній правовій системі [4; с. 187–188].

Слід погодитися з думками вітчизняних і зарубіжних вчених у тому, що принцип верховенства пра­ва має велике значення для побудо­ви й розвитку демократичної, право­вої держави.

Як уже зазначалося, у багатьох зарубіжних країнах принцип верхо­венства права закріплений на кон­ституційному рівні, тому відігра­ють таке велике значення. В Україні цей принцип також задекларова­ний у Конституції України, але, не зважаючи на це, не відіграє такого значення.

Хоча багато вчених і розглядають принцип верховенства права, як осно­воположний принцип, проте на зако­нодавчому рівні він не має такого важливого значення.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зазначити, що в першу чергу потрібно вдосконалити застосування вище згаданого принципу в законо­давстві України. Необхідне обов’язкове переосмислення стандартів принципу верховенства права, які іс­нували в радянські часи, і запрова­дження нових стандартів його за­стосування як громадянами, так і державними органами.

Список використаних джерел:

1. Авер’янов В. Б. Українське адмі­ністративне право на етапі реформуван­ня: питання нової доктрини // Українське право. — 2005, № 1 — С. 267–276.

2. Зілер Жак. Політико-адміністра- тивні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз // Пер. з фр. В. Ховхуна. — К.: Основи, 1996. — 420 с.

3. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

4. Мельник Р. С. Інститут принципів адміністративного права як один з на­прямів реформування Загального адмі­ністративного права України // Публічне право. — 2012. — № 3. — С. 51–60.

5. Правова доктрина України: у 5 т. — Х. Право, 2013. Т. 2: Публічно-правова доктрина України / Ю. П. Битяк, Ю. Г. Ба- рабаш, М. П. Кучерявенко, та ін.; за заг. ред. Ю. П. Битяка. — 864 с.

6. Пухтецька А. А. Актуальні проб- леми оновлення системи принципів ад- міністративного права України // Нау- кові записки. Т. 155, Юридичні нау­ки / Національний університет «Києво- Могилянська академія». — 2014. — C. 67–72.

7. Пухтецька А. А. Еволюція доктри­нального тлумачення принципу верхо­венства права: від зарубіжної доктри­ни до вітчизняного праворозуміння // Юридичний журнал. — 2007. — № 4. — С. 30–37.

8. Харитонова О. І. Деякі питання ви­значення предмета науки та галузі адмі­ністративного права // Актуальні проб- леми держави і права: Зб. наук. праць / Одеська нац. юр. акад. — Одеса, 2003. — Вип. 19. — С. 73–77.

 

Прочитано 632 разів
Ви тут: Home Головна ПЕРЕГЛЯД ДОКТРИНАЛЬНИХ ЗАСАД НАУКИ ТА ГАЛУЗІ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ - Яремчук Ж. В.