Адміністративне право і процес - ISSN - 2227-796X

науково-практичний журнал заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГКЛЮВАННЯ ДОСТАВЛЕННЯ ГРОМАДЯН У ПОЛІЦІЮ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ - Бортник Н. П., Єсімов С. С., Крижановська В. А.

У статті розглядаються положення Закону України «Про Національну поліцію» та інших нормативних правових актів, що регламентують підстави та порядок здійснення поліцією доставлення громадян до службових приміщень. Аналізується закріплення в законодавстві норм щодо доставлення громадян у поліцію та їх затримання в контексті самостійних заходів державного примусу з позиції забезпечення прав і свобод людини та громадянина. Зазначається, що асоціація України та ЄС передбачає гармонізацію національного законодавства з тим, у якому доставлення громадян у поліцію законодавчо врегульовано як складова, факультативна частина затримання, що дозволяє забезпечити юридичні гарантії дотримання поліцією конституційного права людини на свободу та особисту недоторканність.

 Асоціація України та Європейського Союзу вима­гає гармонізації інститутів адміністративного права з врахуванням положень доктрини адміністративної юрисдикції, розробленої в західноєвропейських кра­їнах, а також положень концепції «criminal matter», сформульованої Європейським Судом з прав людини. Адміністративне затримання має базуватися на клю­чових принципах дотримання прав і свобод людини визначених ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В іншому випадку правова система держави не може вважатися такою, що відпо­відає вимогам міжнародно-правових стандартів.

Проблематику доставлення громадян до примі­щення органів внутрішніх справ (поліцію) розгляда­ли вчені: О. Андрійко, О. Бандурка, Ю. Битяк, А. Ва- сильєв, І. Голосніченко, С. Гончарук, Є. Додін, М. До- рогих, В. Заросило, В. Зуй, Р. Калюжний, Л. Коваль, В. Колпаков, В. Опришко, В. Ортинський, О. Остапенко, І. Пахомов, В. Пєтков та ін. У зв’язку з прийняттям

Закону України «Про Національну поліцію» на особливу увагу заслу­говують питання розгляду проблем формування інституту доставлення до поліцейських приміщень у кон- тексті адміністративного затримання, що обумовлено необхідністю адапта­ції національного законодавства до вимог Європейського Союзу.

Метою статті є аналіз нормативно- правового регулювання доставлення громадян у поліцію.

Адміністративні процедури ре­гулюють порядок здійснення право­застосовної діяльності. Застосування права — це владна організуюча діяль­ність компетентних органів і осіб, що забезпечують у конкретних життє­вих випадках реалізацію юридичних норм. Застосування права необхідне у випадку, коли закон повинен діяти з врахуванням тих або інших конкрет­них обставин, що вимагають вста­новлення та контролю. Застосування права — важлива сторона діяльнос­ті органів державної влади щодо ви­конання законів та інших правових актів, у процесі якої видаються інші акти, що мають насамперед органі­заційний характер. Адміністративні процедури, додаючи правової фор­ми такій діяльності, закріплюють по­рядок дій і прийняття рішень компе­тентних органів і посадових осіб у зв’язку з застосуванням ними право­вих вимог до конкретного життєвого випадку. Нормативно закріплені адмі­ністративні процедури, забезпечуючи проведення в життя вимог закону, ста­ють критерієм правомірності пово­дження суб’єктів, і в цьому розумінні, виконують також правозабезпечу­вальну функцію. Правозастосування в розглянутому контексті повинне розвиватися в напрямі зведення ролі виконавчої влади до обслуговуван­ня процесу реалізації права приват­ною особою, тобто створення перед­бачених законом умов для доцільного й оптимального використання грома­дянином правових можливостей, що повністю узгоджується із сучасною ідеологією трансформації вітчизня­ного адміністративного права, надан­ня йому публічно-сервісного призна­чення [1, с. 173].

Пункт 1 ст. 29 Закону України «Про Національну поліцію» розгля­дає поліцейський захід як дію або комплекс дій превентивного або при­мусового характеру, що обмежує пев­ні права й свободи людини та застосо­вується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень.

Доставлення громадян до службо­вого приміщення поліції передбаче­но ст. 259 «Доставлення порушника» Кодексу України про адміністратив­ні правопорушення (далі — КУпАП), п. 9 ст. 23 «Основні повноваження поліції» Закону України «Про Націо- нальну поліцію», ч. 5 п. 1 Розділу ІІІ «Функції патрульної служби» Поло- ження про патрульну службу МВС України. З огляду на вказане вище, поліцейський захід — доставлення громадян у поліцію — може і пови­нен розглядатися як адміністративна процедура реалізації адміністратив­ної та кримінальної відповідальності [2; 3; 4]. Діючий з 1994 р. до 2015 р. Статут патрульно-постової служби міліції України (п. 134), забезпечу­ючи реалізацію положень КУпАП, практично розглядав доставлення як адміністративну процедуру, регла­ментуючи порядок у контексті адмі­ністративної дії, визначаючи порядок фіксації юридичного факту достав­лення особи до приміщення органів внутрішніх справ [5].

Водночас доцільно підкреслити, що адміністративна процедура не стає такою лише з тієї причини, що вона знайшла своє закріплення у ві­домчому нормативно-правовому акті. Сьогодні деякі адміністративні про­цедури, що виконуються поліцією, регулюються постановами Кабінету Міністрів України, настановами, по­ложеннями, інструкціями та іншими нормативно-правовими актами МВС України.

Натомість, розгляд доставлення громадян у поліцію як адміністратив­ної процедури становить науковий і практичний інтерес, насамперед, з позиції забезпечення дотримання прав людини та громадянина, удо­сконалення адміністративно-право­вого регулювання діяльності поліції. Основним законодавчим актом, який визначає підстави і порядок достав­лення громадян у поліцію, є Закон України «Про Національну поліцію».

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно до покладених на неї зав- дань поліція «доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затри­маних осіб, підозрюваних у вчинен­ні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністратив­не правопорушення», тобто здійснює примусове доставлення до службово­го приміщення територіального під­розділу поліції або в інше службове приміщення.

Однак, Закон України «Про Націо- нальну поліцію» та чинні нині відо­мчі нормативно-правові акти не ви­значають мети доставлення. Така мета доставлення визначена в ст. 259 КУпАП «Доставлення порушника» з метою складення протоколу про ад­міністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на міс­ці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим.

У силу своєї недостатньої визна­ченості мета доставлення потребує не тільки належного тлумачення, але й, певною мірою, вдосконалення.

Водночас, мета адміністративно­го затримання визначена в ст. 260 КУпАП: у випадках, прямо перед­бачених законами України, з метою припинення адміністративних право­порушень, коли вичерпано інші захо­ди впливу, встановлення особи, скла­дення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливос­ті складення його на місці вчинен­ня правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, забезпе­чення своєчасного й правильного роз­гляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопо­рушення [2].

Про адміністративне затриман­ня складається протокол (ст. 261 КУпАП).

Реалізований у Законі України «Про Національну поліцію» підхід до трактування «доставлення» як при­мусової дії, що спрямована на до­ставлення громадянина до поліції, до підрозділу Військової служби право­порядку в Збройних силах України чи до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського 86

формування з охорони громадсько­го порядку й державного кордону, чи громадського пункту з охорони гро­мадського порядку (далі — до служ­бового приміщення поліції), не новий.

Аналогічним змістом законода­вець наділяє поняття «доставлення» як заходи забезпечення проваджен­ня в справах про адміністративні пра­вопорушення, передбачені ст. 260 КУпАП, а також як заходи забезпе­чення провадження за матеріалами про дисциплінарний проступок, про які йдеться в статтях 23, 24 Закону України від 24.03.1999 № 550-XIV «Про Статут гарнізонної та вартової службу Збройних сил України».

Примусовий характер доставлен­ня полягає в тому, що в разі ухилення або відмови від проходження у вка­зане поліцейським місце громадянин може бути доставлений туди із засто­суванням фізичної сили і згодом (за­лежно від характеру наданої протидії) притягнутий до адміністративної від­повідальності за ст. 185 КУпАП або до кримінальної відповідальності за відповідною статтею Кримінального кодексу України.

Частина 1 статті 37 Закону України «Про Національну поліцію» визна­чає, що поліція уповноважена затри­мувати особу на підставах, у порядку та на строки, визначені Конституцією України, Кримінальним процесуаль­ним кодексом України, КУпАП, а та­кож іншими законами України.

КУпАП пов’язує змогу доставлен­ня громадян у поліцію за наявності однієї з чотирьох правових підстав.

Перша — для вирішення питан­ня про затримання громадянина, за­конодавець виділив таку мету (вона ж є підставою) доставлення громадян у поліцію. Йдеться про ті повноважен­ня, коли громадяни доставляються в поліцію найчисленнішою категорією поліцейських — патрульною служ­бою, які мають право самостійно приймати рішення про застосування лише адміністративного, але не кри­мінально-процесуального та інших видів затримання. Оскільки, рішення про затримання доставлених грома­дян відповідно до кримінально про­цесуального законодавства прийма­ється іншими посадовими особами.

Очевидно, що доставлення грома­дянина в поліцію з метою вирішення питання про його затримання не від­повідатиме вимогам закону при від­сутності обставин, що можуть бути підставами такого затримання.

Ці обставини, як відомо, передба­чені Кримінальним процесуальним кодексом України, КУпАП, Законом України «Про Національну поліцію» та низкою інших законів.

Іншими словами, поліцейський, який доставляє громадянина в полі­цію для вирішення питання про його затримання, в обов’язковому порядку повинен мати у своєму розпоряджен­ні фактичні дані, що дозволяють за­підозрити особу у вчиненні злочину або адміністративного правопору­шення, або передбачати необхідність забезпечення своєчасного й правиль­ного розгляду справ та виконання по­станов у справах про адміністративні правопорушення.

Доставлення громадян для ви­рішення питання про їх затриман­ня допускається КУпАП тільки «при неможливості вирішення цього пи­тання на місці». Таке формулювання, що виходити з логіки закону, ста­вить поза законом цілком природну практику доставлення в поліцію гро­мадян, питання про затримання яких з врахуванням ситуації, що склалася, позитивно вирішене поліцейським вже на місці події.

Незважаючи на це положення, КУпАП ч. 5 п. 1 Розділу ІІІ Положення про патрульну службу МВС України передбачає в якості однієї з підстав доставлення прийняття поліцейським рішенням про застосування інших за­ходів забезпечення провадження від­повідно до законодавства [5].

Судячи з матеріалів, розміщених на веб-сайті Судова влада України, адміні­стративне затримання, про яке йдеться в статті 263 КУпАП, це обмеження пра­ва особи на свободу та особисту недо­торканність, зокрема свободу пересу­вання, утримання особи проти її волі в спеціально відведеному місці тощо, а тому підставою для його застосуван­ня повинна бути винна дія, визначена КУпАП як адміністративне правопо­рушення [6]. При цьому випадки за­стосування адміністративного затри­мання не судом, а вповноваженими на те законом особами повинні відпові­дати ст. 29 Конституції України, де ви­значено вичерпний перелік підстав, за яких уповноважені на те законом орга­ни можуть застосувати тимчасовий за­побіжний захід — тримання особи під вартою, обґрунтованість якого має бути перевірена судом. Строк адміністра­тивного затримання особи обчислю­ється з моменту доставлення відповід­но до ст. 263 КУпАП, що підтверджує необхідність доставлення особи в кож­ному випадку щодо прийняття рішення про затримання [7].

При вчиненні особою адміністра­тивного правопорушення, визначено­го ч. 1 ст. 262 КУпАП (дрібне хуліган­ство, вчинення насильства в сім’ї та ін.), поліцейським може бути прийня­то рішення про адміністративне за­тримання такої особи, і в цьому ви­падку вона підлягає доставленню. Подібна аргументація виглядає не­переконливою з врахуванням того, що ст. 259 КУпАП «Доставлення по­рушника» передбачає єдину підста­ву доставлення громадян: «з метою складання протоколу про адміні­стративне правопорушення при не­можливості його складання на місці виявлення адміністративного право­порушення, якщо складення протоко­лу є обов’язковим».

Звідси випливає, що, якщо на місці виявлення адміністративного право­порушення є змога скласти протокол про адміністративне правопорушен­ня, доставляти громадянина в полі­цію не можна.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 18 лютого 2010 року в справі «Гарькавий проти України» за­значив, що особа не може бути по­збавлена свободи, крім випадків, встановлених у п. 1 ст. 5 Конвенції. Цей перелік винятків є вичерпним і лише вузьке тлумачення відповідає цілям цього положення, а саме — га­рантувати, що нікого не буде свавіль­но позбавлено свободи. За правови­ми позиціями Європейського суду з прав людини практика тримання під вартою без конкретного юридично­го підґрунтя або за відсутності чіт­ких правил, які б регулювали такі питання, внаслідок чого такі особи можуть бути позбавленими свободи протягом тривалого строку без від­повідного дозволу суду, несумісна з принципом юридичної визначенос­ті та принципом захисту від свавілля, які «червоною ниткою» проходять че­рез Конвенцію [7].

З огляду на викладене вище та Рішення Конституційного Суду Ук- раїни від 11 жовтня 2011 року № 10- рп/2011 у справі за конституцій­ним поданням 50 народних депу­татів України щодо відповідності Конституції України (конституцій­ності) окремих положень ст. 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» (справа про строки адміні­стративного затримання) та Закону України «Про Національну поліцію» випливає, що, якщо питання виріше­не поліцейським на місці контакту з громадянином, здійснювати достав­лення в поліцію не потрібно.

Подібна норма не суперечить за­гальним принципам права, визнаним цивілізованими націями, яку навряд чи доцільно визначати в порядку су­дової правотворчості. Намір законо­давця повинен полягати в тому, щоб обмежити право поліцейських до­ставляти громадян до службового приміщення випадками, коли немож­ливо вирішити питання на місці, що вимагає поліцейського втручання, без затримання громадян. Аналогічне об­меження міститься в ст. 260 КУпАП, згідно з якою доставлення громадян здійснюється поліцейськими з ме­тою складання протоколу про ад­міністративне правопорушення при неможливості його складання на місці виявлення адміністративного правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим.

Отже, формулювання «при не­можливості вирішення цього питання на місці» щодо права поліції достав­ляти громадян з метою вирішення питання про затримання, на нашу думку, зобов’язує поліцейського при­йняти на місці всі можливі заходи (з урахуванням доступної інформації, наявних організаційно-технічних ре­сурсів, чисельності поліцейських, тимчасових обмежень, дотриман­ня вимог до забезпечення особистої безпеки та безпеки оточуючих грома­дян тощо) для врегулювання ситуа­ції, що вимагає поліцейського реагу­вання, без доставлення громадянина в поліцію (наприклад, переконатися в правдивості усної заяви будь-якої особи про вчинення правопорушення конкретним громадянином; провести експрес-опитування особи, врахува­ти особливості зовнішнього вигляду, поведінки, вчинених дій, час і місце знаходження якої дають підстави під­озрювати особу у вчиненні злочину, встановити особу шляхом перевірки документів або за допомогою свідків, що знаходяться поблизу; провести на місці особистий огляд громадянина при наявності даних про те, що він має при собі зброю; отримати пояс­нення особи, яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, скласти на місці (у будь-якому придатному при­міщенні, службовому транспортному засобі) протокол про таке правопору­шення тощо.

Прийняті поліцейським заходи на місці контакту з громадянином можуть вичерпно врегулювати си­туацію та виключити необхідність 89

доставлення його в поліцію і подаль­ше затримання. Якщо ж в ситуації, що склалася, поліцейському очевид­но, що без затримання громадянина його службові обов’язки не будуть виконані належним чином (наприк- лад, на очах поліцейського здійсню­ють насильницький злочин) або вжи­ті заходи не усунули обґрунтовану підозру в тому, що ця особа підлягає затриманню, він доставляє зазначену особу в поліцію.

Повертаючись до ч. 1 ст. 262 КУпАП, доцільно звернути увагу ще на одну обставину. Відповідно до статті 260 КУпАП адміністративне затримання може бути застосоване у виняткових випадках, якщо це не­обхідно для забезпечення правиль­ного та своєчасного розгляду справи про адміністративне правопорушен­ня, виконання постанови у справі про адміністративне правопорушен­ня. Отже, підстави доставлення гро­мадян в поліцію в цьому випадку повинні збігатися з цілями адміні­стративного затримання. При цьому на відміну від Закону України «Про Національну поліцію» КУпАП цілком закономірно допускає доставлення та затримання громадян поліцейськими у зв’язку з вчиненням ними будь-яких адміністративних правопорушень.

На практиці зазначене положення може бути витлумачено як покладання на поліцейських обов’язку виконувати подібну адміністративну процедуру у всіх випадках, незалежно від ситуації.

Друга правова підстава доставлен­ня, передбачена ст. 260 КУпАП, — для встановлення особи громадянина.

Слід підкреслити, що Закон Ук- раїни «Про Національну поліцію» не вимагає від поліцейських в обов’язковому порядку, перш ніж прийняти рішення про доставлення в поліцію громадянина для встанов­лення особи, встановити його особу за наявними інформаційними ресур­сами (ст. 26 Закону). Однак, якщо іс­нує така змога, поліцейський повинен її використовувати (з дотриманням необхідних запобіжних заходів). По- дібна вимога випливає з принци­пу верховенства права, який засто­совується з врахуванням практики Європейського суду з прав людини щодо обмеження прав і свобод гро­мадян, а також духу Закону України «Про Національну поліцію».

Натомість, доцільно доповни­ти ч. 2 ст. 7 «Дотримання прав і сво­бод людини» Закону України «Про Національну поліцію» положенням про те, що поліція відповідно до зако­ну обмежує права, свободи і законні інтереси фізичних і юридичних осіб, якщо без цього не можуть бути вико­нані обов’язки, покладені на поліцію.

Поліція повинна обирати такий спосіб дій, який найменшою мірою обмежує права, свободи і законні ін­тереси фізичних та юридичних осіб.

Третя правова підстава достав­лення — для реалізації поліцейсько­го піклування. Норма про цей вид по­ліцейської діяльності належить до Закону України «Про Національну поліцію». Однак до сьогодні відсутні нормативно-правові акти, які регла­ментують порядок застосування по­ложень ст. 40 Закону.

Йдеться про доставлення неповно­літньої особи віком до 16 років, яка залишилася без догляду; особи, яка підозрюється у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікуваль­ного закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення; особи, яка має ознаки вираженого психічно­го розладу і створює реальну небезпе­ку оточуючим або собі; або яка пере­буває в публічному місці і внаслідок сп’яніння втратила здатність само­стійно пересуватися чи створює ре­альну небезпеку оточуючим або собі. Слід підкреслити, що доставлення до відповідних закладів подібної катего­рії громадян може бути здійснено, як і в інших передбачених законами си­туаціях, всупереч їх волі.

Четверта підстава доставлення гро­мадян в поліцію передбачена КУпАП та іншими законодавчими актами. Згідно зі ст. 262 КУпАП поліцей­ські мають право здійснювати до­ставлення громадян при виявлен­ні адміністративних правопорушень, справи про які відповідно до стат­ті 222 КУпАП розглядають органи Національної поліції, або відповідно п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП складають про­токоли про адміністративні правопору­шення. Крім того, при зверненні до поліцейських посадових осіб, упов- новажених складати протоколи про виявлені адміністративні правопо­рушення, вони мають право достав­ляти громадян в поліцію у зв’язку з вчиненням будь-якого адміністратив­ного правопорушення. Така допомога зазначеним посадовим особам може бути надана поліцією за допомогою застосування адміністративного за­тримання (ч. 2–7 ст. 259 КУпАП).

До числа інших законодавчих ак­тів можна віднести зокрема, Закон України від 20.03.2003 № 638-IV «Про боротьбу з тероризмом». Пункти 2, 3 ч. 1 ст. 15 допускають у районі про­ведення антитерористичної операції затримання та доставлення до орга­нів Національної поліції осіб, які вчи­нили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають вико­нанню законних вимог осіб, залуче­них до антитерористичної операції, або дії, пов’язані з несанкціонованою спробою проникнення в район прове­дення антитерористичної операції та перешкоджання її проведенню; пере­вірку в громадян і посадових осіб до­кументів, що посвідчують особу, а в разі відсутності документів — затри­мання їх для встановлення особи.

Особа вважається доставленою, а доставлення завершеним після того, як вона переступила поріг будин­ку, де розміщений орган або підроз­діл поліції, розташоване приміщення виконавчого органу сільської, селищ­ної, міської ради. Приміщенням полі­ції, про яке йдеться в КУпАП, можна вважати придатне для здійснення по­ліцейським процесуальних та інших службових дій місце, у якому він може перебувати на законних підставах, яке є на балансі Національної поліції, за винятком технічних приміщень.

Строк доставлення громадянина до службового приміщення поліції Законом України «Про Національну поліцію» не визначений, натомість, ст. 259 КУпАП передбачає, що до­ставлення проводиться в можливо ко­роткий строк.

З урахуванням принципів діяль­ності поліції, втілених в Законі України «Про Національну поліцію», поліцей­ським необхідно керуватися зазначе­ними положеннями при здійсненні до­ставлення незалежно від його підстав.

Аналіз положень ст. 263 КУпАП дозволяє зробити висновок, що і мак­симальний строк доставлення, і мак­симальний строк затримання гро­мадян до (без) судового рішення не може перевищувати трьох годин. Необхідно враховувати, що відповід­но до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про Національну поліцію» строк усіх ви­дів затримання обчислюється з мо­менту фактичного затримання (обме­ження свободи пересування особи).

Що ж стосується адміністратив­ного затримання, то момент почат­ку обчислення строку КУпАП не встановлено.

Інструкція з оформлення матері­алів про адміністративні правопору­шення в органах поліції вказує, що відомості стосовно осіб, які вчини­ли адміністративні правопорушення та яких доставлено до органу поліції, фіксуються в журналі обліку достав­лених осіб, що вчинили адміністра­тивні правопорушення, який за наяв­ності технічної можливості ведеться в електронній формі.

Перебування доставленої особи в штабі громадського формування з охо­рони громадського порядку й держав­ного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, при­міщенні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину, якщо не встановлено інше. У цьому випадку доцільно розу­міти, що строк адміністративного за­тримання обчислюється з моменту до­ставлення правопорушника до органу поліції [8].

Іншими словами, строк доставлен­ня особи, яка затримується відповідно до КУпАП, у строк адміністративного затримання не входить. Подібне за­конодавче виключення важко пояс­нити з позиції гарантування прав і свобод людини. Необхідно зауважи­ти, що таких поглядів дотримуються, В. Іванцов, Г. Токарєв [9, с. 23; 10].

Однак, на нашу думку, час, витра­чений поліцейським на розгляд з осо­бою, яка затримується на місці, до доставлення в поліцію, доцільно зара­ховувати в строк затримання. У цьому випадку в доставленої особи виникає право користуватися допомогою адво­ката (захисника) з того моменту, коли обмеження його конституційних прав, передусім на свободу і особисту недо­торканність, стає реальним.

Як вказує Конституційний Суд України: «Положення частини пер­шої статті 59 Конституції України «кожен має право на правову допо­могу» треба розуміти як гарантова­ну державою змогу будь-якій особі незалежно від характеру її правовід­носин із державними органами, ор­ганами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридични­ми та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в об­сязі і формах, як вона того потребує. Реалізація зазначеного найшла вира­ження в Порядку інформування цент- рів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки за­тримання, адміністративного арешту або застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і по­ширюється на випадки затримання: щодо ухвали суду про дозвіл на за­тримання з метою приводу, застосу­вання адміністративного затримання чи адміністративного арешту [11].

Окремі питання доставлення гро­мадян в поліцію регламентовані тіль­ки на відомчому рівні. У навчальних матеріалах щодо підготовки поліцей­ських з предмету «Основи організації патрульної служби поліції» визначе­но, що доставлення громадян в полі­цію проводиться на спеціальному по­ліцейському автомобілі.

Поліцейський при доставленні особи повинен передбачити запобіж­ні заходи на випадок спроби з його боку або з боку інших осіб створити умови для втечі або насильницько­го звільнення, стежити, щоб достав­лений не викинув або не передав ко­му-небудь речові докази і не прийняв від кого-небудь зброю або інші засо­би нападу.

Поліцейська практика вимагає, щоб всі особи, які доставляються по­ліцейськими, та речі, які знаходять­ся при них, піддавалися поверхневій перевірці. Водночас, Закон України «Про Національну поліцію» визна­чає, що це можливо якщо існує до­статньо підстав вважати, що особа має при собі річ, використання якої заборонено чи обмежено, або яка ста­новить загрозу життю чи здоров’ю такої особи або інших осіб. Натомість слід зазначити, що про особистий огляд, огляд речей складається про­токол або про це робиться відпо­відний запис у протоколі про адмі­ністративне правопорушення або в протоколі про адміністративне затри­мання (ст. 264 КУпАП). Виходячи із зазначеного, у КУпАП відсутня нор­ма, яка передбачає вказану проце­дуру під час доставлення. У цьому контексті, на нашу думку, доцільно Розділ IV «Провадження в справах про адміністративні правопорушен­ня» КУпАП доповнити визначенням процедури щодо доставлених, адже КУпАП повинен допускати проведен­ня таких оглядів.

У Законі України «Про Націо- нальну поліцію» та у КУпАП не вка­зано, який процесуальний документ складається у зв’язку з доставлен­ням громадянина до поліцейського приміщення. Пункт 15 розділу ІІ «Документування адміністративних правопорушень» Інструкції з оформ­лення матеріалів про адміністратив­ні правопорушення в органах полі­ції передбачає, що до протоколу про адміністративне правопорушення до­лучаються інші матеріали про адмі­ністративне правопорушення, у тому числі рапорти посадових осіб [12]. Можна зробити висновок, що полі­цейський, який доставив особу до приміщення поліції, доповідає про це рапортом керівнику, який уповно­важений здійснювати контроль за ді­яльністю поліцейського.

Зміни, внесені до законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» щодо доставлення громадян до орга­нів поліції, свідчать про те, що зако­нодавець намагався зробити цю адмі­ністративну процедуру прозорішою [13].

Необхідно визнати, що корінного реформування самої системи заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушен­ня, яке призвело б до принципової її зміни, з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» не від­булося. Разом із тим, слід констатува­ти, що тепер доставлення, так само як і адміністративне затримання, міс­тяться в одній главі Закону і з погля­ду на КУпАП не повинно перевищу­вати 3 години.

Водночас, заслуговує на увагу та обставина, що законодавча регламен­тація діяльності щодо застосуван­ня адміністративного затримання та доставляння не повною мірою від­повідає сучасним правовим вимогам правової захищеності особистості у сфері адміністративної юрисдикції. Незважаючи на те, що Закон України «Про Національну поліцію» уніфіку­вав процедури застосування цих захо­дів, положення правових норм про їх реалізації далеко не досконалі.

У Законі України «Про Націо- нальну поліцію» підстави застосу­вання доставляння й адміністра­тивного затримання визначені в загальній формі разом із цілями за­стосування. Максимальні термі­ни здійснення доставлення не вста­новлені. Взаємні посилання Закону України «Про Національну поліцію» та Кодексу України про адміністра­тивні правопорушення один на одно­го не сприяють ефективній реалізації цих заходів.

КУпАП, передбачаючи оформлен- ня застосування цих заходів відповід­ними процесуальними актами, лише коротко описує сутнісну сторону остан- ніх, у той час як у Кримінальному процесуальному кодексі України на­ведено зразки процесуальних доку­ментів здійснення кримінально про­цесуальних дій, що дуже важливо для однакового розуміння й використан­ня правових норм у правозастосов­ній діяльності. Тим часом правове за­кріплення підстав і чіткої процедури здійснення адміністративного затри­мання, доставляння й приводу сприя­тиме їх цілеспрямованому й результа­тивному застосуванню.

Як показує проведений аналіз, за­кріплення в законодавстві норм, згід­но з якими доставлення громадян у поліцію і їх затримання постають як самостійні заходи державного при­мусу або адміністративних процедур, а не єдиної логічно відокремленої по­слідовності (сукупності) адміністра­тивних дій, що загалом іменується терміном «затримання», не сприяє за­безпеченню належної правової захи­щеності громадян від адміністратив­ної (поліцейської) сваволі.

Отже, підсумовуючи вищевикла­дене, можемо констатувати, що до­ставлення громадян у поліцію пови­нно бути законодавчо врегульовано як складова, причому факультатив­на, частина їх затримання. У зв’язку з цим доцільно внести зміни до пункту 13 Положення про Національну полі­цію, виклавши його в такій редакції: «з метою припинення правопорушен­ня, встановлення особи, складення протоколу про адміністративне пра­вопорушення, якщо складення про­токолу є обов’язковим, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справи про адміністративне право­порушення та виконання прийнятої в справі постанови, участі в прова­дженні процесуальних дій, передачі відповідним органам або установам, вирішення питання про затримання за підозрою у вчиненні злочину або застосування інших заходів відповід­но до закону має право затримувати, тобто обмежувати свободу, утримува­ти на місці і (або) в якнайкоротший строк примусово доставляти в полі­цію, відповідну установу або інше поліцейське приміщення, а також тримати під охороною в спеціально відведених для цього приміщеннях або спеціальних установах не біль­ше трьох годин, якщо інший строк не встановлений законом».

Внесення доповнень до норма­тивно-правових актів у контексті за­пропонованого та розробка на його основі положень Стандартних опе­раційних процедур робочих методик (для патрульної служби, криміналь­ної поліції) [14], присвячених адміні­стративним процедурам затримання (у тому числі доставлення) громадян у поліцейські приміщення, дозволить помітно посилити юридичні гарантії дотримання поліцією конституційно­го права людини на свободу та осо­бисту недоторканність.

Список використаних джерел:

1. Галіцина Н. В. Адміністративна процедура як інститут адміністративного процесу / Н. В. Галіцина // Форум права. — 2010. — № 4. — С. 163–177.

2. Кодекс України про адміністра­тивні правопорушення : від 07.12.1984 № 8073-X // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1984, додаток до № 51. — Ст. 1122.

3. Про Національну поліцію: Закон України від 02.07.2015 № 580-VIII // Відомості Верховної Ради України. — 2015. — № 40–41. — Ст. 379.

4. Про затвердження Статут патруль­но-постової служби міліції України : Наказ МВС України від 28.07.1994 № 404 [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу : http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ z0213-94/print1452017579101180.

5. Про затвердження Положення про патрульну службу МВС : Наказ МВС України від 02.07.2015 № 796 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/z0777-15.

6. Що робити, якщо Вас затримали? / Судова Влада України. [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу : http://zakon3. rada.gov.ua/laws/show/z0777-15.

7. Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року № 10- рп/2011 у справі за конституційним подан­ням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (кон­ституційності) окремих положень статті 263 Кодексу України про адміністратив­ні правопорушення та пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про мі­ліцію» (справа про строки адміністратив­ного затримання). Справа № 1-28/2011. [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу : http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ v010p710-11/print1454405809073231.

8. Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністра­тивні правопорушення в органах полі­ції : Наказ МВС України від 06.11.2015 № 1376 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/z1496-15/print1452017577906821.

9. Токарев Г. Практика захисту у кри­мінальних справах з незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речо­вин та їх аналогів або прекурсорів: практ. посіб. / Г. Токарев; Українська фундація правової допомоги. — Харків : Права лю­дини, 2012. — 254 с.

 

10. Іванцов В. О. Адміністративне за­тримання та доставлення порушника: прогалини правового регулювання про­довжують зумовлювати проблеми право­застосування у діяльності Національної поліції. 2015. [Електронний ресурс]. 

 

Прочитано 800 разів
Ви тут: Home Головна НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГКЛЮВАННЯ ДОСТАВЛЕННЯ ГРОМАДЯН У ПОЛІЦІЮ: ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ - Бортник Н. П., Єсімов С. С., Крижановська В. А.