Адміністративне право і процес - ISSN - 2227-796X

науково-практичний журнал заснований Київським національним університетом імені Тараса Шевченка

ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В УМОВАХ ЗАГРОЗИ ІНТЕРЕСАМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ - Діхтієвський П. В., Марченко В. Б.

     У статті аналізується проблематика використання та захисту персональних даних в умовах загрози інтересам національної безпеки України. Звертається увага на певні законодавчі перешкоди щодо участі громадських формувань у відстоюванні інтересів національної безпеки країни. Пропонуються конкретні шляхи вирішення проблеми шляхом внесення відповідних змін до Закону України «Про захист персональних даних».

Актуальність тематики використання та правового захисту персональних даних обумовлюється тим, що права особи щодо персональних даних є складовою частиною права на повагу до приватного та сімейного життя, до житла та кореспонденції [13, с. 15]. Останнє ж закріплене в статті 8 Європейської Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод [4]. Водночас, утвердження й забезпечення прав і свобод людини, відповідно до статті 3 Конституції України [1], є головним обов’язком української держави. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відпові­дає перед людиною за свою діяльність.

 

Як відомо, вперше право особи на захист від втру­чання інших у приватне життя, зокрема, з боку держа­ви, було зафіксовано в статті 12 (повага до приватного та сімейного життя) Загальної декларації прав людини Організації Об’єднаних Націй 1948 року. Згодом недопу- стимість свавільного чи незаконного втручання в осо­бисте та сімейне життя людини була визнана міжнарод­ною спільнотою в Міжнародному пакті про громадян­ські й політичні права ООН від 16.12.1966 (стаття 17).

 

Нагальним аспектом правової проблематики прав особи в Україні загалом та використання й захисту персональних даних зокрема є трива­юча збройна агресія проти України, яка супроводжується вчиненням во­єнних злочинів і злочинів проти лю­дяності збройними формуваннями, керованими, контрольованими й фі­нансованими Російською Федерацією, як це визначено в Заяві Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадян­ські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основопо­ложних свобод» [7].

 

Відповідно до пункту 3 вказа­ної Заяви агресія становить суспіль­ну небезпеку, яка загрожує життю нації в розумінні пункту 1 статті 4 Міжнародного пакту про громадян­ські і політичні права, пункту 1 стат­ті 15 Конвенції про захист прав лю­дини і основоположних свобод. Це означає, що під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації, і про наявність якої офі­ційно оголошується, держава може здійснити тимчасовий відступ від зобов’язань (дерогацію) [17], тобто, вжити заходів, що відступають від її зобов’язань щодо захисту прав осо­би, однак виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не супе- речать іншим її зобов’язанням згідно з міжнародним правом. І, як випли­ває з пункту 9 вищезгаданої Заяви, Україна скористалась таким правом дерогації.

 

Таким чином, надзвичайні сус­пільні обставини особливо актуалізу­ють проблематику правового регулю­вання використання та захисту прав особи щодо персональних даних та диктують необхідність відповідних правових досліджень цієї проблеми.

 

Дослідженню окремих питань пра­вового захисту персональних даних присвятили свої праці окремі юрис­ти та науковці, зокрема, А. Пазюк, В. Головченко, Л. Чернявський, П. Макушев, О. Оніщенко, І. Сенюта та ін. Однак на сьогодні практично немає публікацій, присвячених до­слідженню особливостей правового регулювання використання та захис­ту персональних даних в умовах ста­новища, у якому опинилася Україна внаслідок збройної агресії на сході країни.

 

Мета публікації полягає в тому, щоб на основі аналізу законодавчих, теоретичних і практичних матеріа­лів виявити особливості правового регулювання використання та за­хисту персональних даних в умовах спровокованої суспільної небезпеки в Україні, визначити відповідну проб- лематику та шляхи її вирішення.

 

Перш за все, слід зазначити, що право на захист персональних да­них є частиною прав, що захищають­ся статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних сво­бод [4] та статтею 17 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права [3], які гарантують право на по­вагу до приватного та сімейного жит­тя, житла та кореспонденції, а також визначає умови, за яких дозволяєть­ся обмежувати це право. При цьому органи державної влади не можуть втручатися в здійснення цього пра­ва, за винятком випадків, коли втру­чання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному сус­пільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання за­ворушенням чи злочинам, для захис­ту здоров’я чи моралі або для захис­ту прав і свобод інших осіб. Так само в Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою пер­сональних даних [5] дія закладених у ній обмежень щодо здійснення прав можлива лише за умови існування за­грози для інтересів, які переважають (наприклад, інтереси безпеки та за­хисту держави) [13, с. 17]. Відповідно до п. 2 ст. 9 зазначеної Конвенції від­хилення від положень статей 5, 6 та 8 цієї Конвенції дозволяється тоді, коли таке відхилення передбачене законо­давством Сторони та є в демократич­ному суспільстві необхідним захо­дом, спрямованим на:

 

a) захист державної та громад­ської безпеки, фінансових інтере­сів Держави або на боротьбу з кримі­нальними правопорушеннями;

 

б) захист суб’єкта даних або прав і свобод інших людей. Отже, право на захист персональних даних не є абсо­лютним, у кожному випадку воно має бути приведене у відповідність з ін­шими правами [13, с. 23].

 

Водночас, слід зауважити, що опинившись фактично в стані війни, Україна, як правова держава, праг­не діяти в правовому полі. І хоча в Україні і не введено правовий режим воєнного стану, однак можна говори­ти про запровадження певних окре­мих елементів надзвичайного пра­вового режиму, відповідно до тих викликів, які сьогодні стоять перед нашою країною, — це питання загро­зи територіальної цілісності України. Тобто, йдеться про випадки, коли самі правові норми не скасовуються, але зупиняється чи призупиняється їх дія або змінюється режим їх застосу­вання. Особливої актуальності ці ви­падки набувають, якщо стосуються захисту прав людини.

 

Одним із таких випадків є прий- нята нещодавно Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадян­ські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і осново­положних свобод» [7]. Перш за все, Україна визначає підставу, що зму­шує її вдаватись до права дерога­ції. Це, відповідно до п. 3 Заяви, — триваюча збройна агресія Російської Федерації проти України, яка стано­вить суспільну небезпеку, яка загро­жує життю нації в розумінні пункту 1 статті 4 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права, пункту 1 статті 15 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

 

Відповідно до п. 9. Заяви [7] Україна користується своїм правом на відступ від зобов’язань, визначе­них пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основополож­них свобод. Отже, Україна заявила про можливість відступу від гаран­тування таких прав, як право на сво­боду та особисту недоторканність, право на справедливий суд, право на повагу до приватного і сімейно­го життя, право на ефективний засіб юридичного захисту, право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.

 

При цьому в Заяві [7] вказуються вже прийняті відповідними органами держави рішення, що спричинили не­обхідність певних відступів від між­народних стандартів з прав людини. Це, зокрема, прийняті відповідними законами рішення:

 

а) щодо превентивного затриман­ня осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години, але не більше ніж на 30 діб (п. 5);

 

б) щодо особливого режиму досу­дового розслідування (п. 6);

 

в) щодо зміни територіальної під­судності судових справ (п. 7);

 

г) щодо надання певних надзви­чайних повноважень новоутвореним військово-цивільним адміністраці­ям у зоні АТО (ст. 5 Закону України «Про військово-цивільні адміністра­ції», зі змінами від 04.02.2016 р.), як тимчасовий вимушений захід з елементами військової організації управління для забезпечення безпе­ки та нормалізації життєдіяльності населення в районі проведення анти­терористичної операції.

 

Таким чином, Україна відступила від зобов’язань, визначених статтею 17 Міжнародного пакту про грома­дянські і політичні права та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гаран­тують право на повагу до свого при­ватного та сімейного життя, до сво­го житла та кореспонденції. Україна, практично, створила умови для від­ступу і від міжнародних зобов’язань щодо гарантування права на захист проти збору та використання персо­нальних даних, оскільки останнє ста­новить частину передбаченого стат­тею 8 права на повагу до приватного та сімейного життя, до житла та ко­респонденції [13, с. 15].

 

Вищевказане не означає, що ска­совується чи призупиняється дія норм законодавства України про за­хист персональних даних. Тут слід наголосити, що в цьому випадку йдеться лише про умову для відступу від зобов’язань щодо персональних даних, оскільки відповідної юридич­ної підстави у вигляді певного закону чи змін до чинних законів до сьогодні не прийнято. Конституційні та зако­нодавчі гарантії щодо персональних даних залишаються чинними. Так, відповідно до ст. 32 Конституції Украї- ни [1] не допускається збирання, збе­рігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначе­них законом, і лише в інтересах наці­ональної безпеки, економічного до­бробуту та прав людини. Аналогічно відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» [6] не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випад­ків, визначених законом, і лише в ін­тересах національної безпеки, еконо­мічного добробуту та прав людини. А відповідно до п. 2 ст. 14 вказаного закону поширення персональних да­них без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав людини.

 

Однак, слід зазначити, що пробле­ма військової агресії та пов’язаної з нею загрози національній безпеці кра­їни є багатоаспектною — політичною, правовою, економічною, соціальною, соціологічною тощо. Її вирішення не­минуче вимагає, у тому числі, відпо­відної цільової обробки значних об­сягів персональної інформації. Адже значна частина громадян опинила­ся в зоні агресії. Інша частина стала учасником протиправних, у тому чис­лі, терористичних діянь. Знехтувавши обов’язками щодо своєї країни, деякі з них продовжують користуватися права­ми та благами від української держави. Очевидно, що захист національної без­пеки вимагає залучення не лише дер­жавних, але й громадських інституцій.

 

Чи дозволяє чинний на сьогодні правовий режим використання й за­хисту персональних даних вирішува­ти нагальні задачі щодо протидії вій­ськово-терористичній агресії?

 

Чи має право суспільство врахо­вувати особливості використання за­хисту персональних даних в умо­вах загрози інтересам національної безпеки?

 

Ці питання, з нашої точки зору, мають право на окрему думку й пев­не пояснення.

 

По-перше, військова агресія зму­шує українську державу, суспільство, громадян і їх організації вдаватися до адекватних дій із метою захисту ін­тересів національної безпеки.

 

По-друге, саме через військову агресію, що триває більше двох років, вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності виникли дії вимуше­ного виходу за рамки ординарного ре­жиму захисту прав, свобод, передба­ченого відповідними міжнародними зобов`язаннями України.

 

По-третє, є логічною, поруч з дер­жавними органами, поява громадських інституцій, що стають на захист націо­нальної безпеки України, використову­ючи інформаційні засоби, саме таким є Центр «Миротворець» [15]. Як за­значається в офіційній довідці, Центр «Миротворець» та однойменний сайт (https://psb4ukr.org) створені групою вчених і фахівців з питань досліджен­ня ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки люд­ства та міжнародного правопорядку, що займаються творчою науковою та журналістською діяльністю.

 

Діапазон висловлюваних погля­дів на генезис і природу прав лю­дини є досить широким, про що свідчать офіційні та інформаційні матеріали Центру «Миротворець» та об`єктивна оцінка вимагає погоди­тися з цим. Права людини становлять найважливіший соціальний політико- правовий інститут, який об’єктивно виступає мірилом демократичних до­сягнень суспільства, показником рів­ня його цивілізованості. Саме від рів­ня забезпеченості прав, найбільшою мірою, залежить рівень розвитку са­мої особистості, її життя й здоров’я, честь і гідність, недоторканість і без­пека [11].

 

В інтересах збереження жит­тя, здоров’я, свободи вільного пере­сування та інших прав і свобод гро­мадян України колективом Центру «Миротворець» здійснюється фік­сація та безпечне зберігання інфор­мації щодо об’єктів дослідження, у діях яких присутні ознаки зло­чинів проти національної безпеки України, життя та здоров’я людини, миру, безпеки людства та міжнарод­ного правопорядку. Як зазначається, Центр «Миротворець» здійснює свою діяльність у суворій відповідності до чинного законодавства України та міжнародних нормативно-правових актів, ратифікованих нашою держа­вою. Інформаційне наповнення сай­ту «Миротворець» (https://psb4ukr. org) містить інформацію із загально­відомих і загальнодоступних відкри­тих джерел, яка використовується в науково-дослідних, творчих і журна­лістських цілях. Основними джерела­ми інформації, що використовуються Центром «Миротворець» для прове­дених наукових досліджень, є відкри­ті для загального доступу матеріали, які друкуються і розміщуються: у со­ціальних мережах, у веб-виданнях, на приватних веб-сторінках, у спеці­алізованих форумах і блогах, транс- люються на каналах телебачення та радіомовлення.

 

Слід зауважити, що зміст, який у офіційній Довідці названий об’єктом дослідження, більше відповідає за­гальноприйнятому в науці поняттю суб’єкта. Отже, фактично Центр зби­рає інформацію про осіб, щодо яких є підстави підозрювати у вчинен­ні певних злочинів. З посиланням на Кримінальний кодекс України Центр наводить перелік таких злочинів. Це, зокрема, дії, спрямовані на насиль­ницьку зміну чи повалення конститу­ційного ладу або на захоплення дер­жавної влади (ст. 109), посягання на територіальну цілісність і недотор­канність України (ст. 110), держав­на зрада (ст. 111), диверсія (ст. 113), шпигунство (ст. 114), перешкоджан­ня законній діяльності Збройних сил України та інших військових фор­мувань (ст. 114-1), умисне вбивство (ст. 115), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), за­хоплення заручників (ст. 147), ство­рення злочинної організації (ст. 255), сприяння учасникам злочинних орга­нізацій та укриття їх злочинної діяль­ності (ст. 256), бандитизм (ст. 257), терористичний акт (ст. 258), наруга над державними символами (ст. 338), пропаганда війни (ст. 436), плануван­ня, підготовка, розв’язування та ве­дення агресивної війни (ст. 437), по­рушення законів та звичаїв війни (ст. 438), застосування зброї масо­вого знищення (ст. 439), найманство (ст. 447) тощо. Центр «Миротворець» пропонує використання інформації та відомостей, що містяться на одно­йменному сайті співробітникам пра­воохоронних органів України та іно­земних держав.

 

Цілком державницька й патріотич­на ініціатива Центру «Миротворець» несподівано наштовхнулась на кри- тику і певну заборону з боку Уповно- важеного Верховної Ради з прав люди­ни щодо публікації персональних да­них. Так, зокрема, повідомляєть­ся, що Уповноважений Верховної Ради з прав людини просить СБУ та МВС покарати осіб, причетних до публікації персональних даних на сайті «Миротворець» [14]. Загалом, Уповноважений має право на подібні втручання, оскільки відповідно до статті 22 Закону України «Про захист персональних даних» Уповноважений Верховної Ради з прав людини здій­снює контроль за дотриманням зако­нодавства про захист персональних даних у межах повноважень, перед­бачених законом.

 

Сайт «Миротворець» [15] не заперечує, що збирає і поширює інформацію щодо осіб, підозрюва­них у протиправних діяннях. Однак визначає себе як Центр досліджень ознак злочинів проти національної безпеки України, миру, безпеки люд­ства та міжнародного правопорядку та підкреслює, що діє виключно в ін­тересах національної безпеки.

 

Спробуємо проаналізувати ситуа­цію та надати їй правову оцінку. Чи виникає автоматично право поши­рення персональних даних без зго­ди суб’єкта таких даних внаслідок та у зв’язку із вищезгаданим відступом України від міжнародних зобов’язань щодо певних прав особи, у тому числі права на повагу до приватного життя? Схоже, що автоматично — ні.

 

За загальним правилом відповід­но до Закону України «Про захист персональних даних» обробка персо­нальних даних без згоди суб’єкта та­ких даних заборонена. Відповідно до п. 5 ст. 6 Закону обробка персональ­них даних здійснюється для конкрет­них і законних цілей, визначених за згодою суб’єкта персональних даних.

 

Однак передбачена можливість і винятків. Відповідно до п. 6 зазна­ченої статті не допускається оброб­ка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених за­коном, і лише в інтересах національ­ної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Як бачимо, в остан­ньому випадку відхід від загального правила можливий, але лише в окре­мих випадках і на підставі закону, що їх визначає. Аналогічно відхід від за­гального правила передбачений і п. 2 ст. 14 Закону, відповідно до якого по­ширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або вповноваженої ним особи дозво­ляється у випадках, визначених за­коном, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, еко­номічного добробуту та прав люди­ни. Подібним чином п. 1 ст. 24 Закону передбачає, що обмеження дії статей 6, 7 і 8 цього Закону може здійснюва­тися у випадках, передбачених зако­ном, наскільки це необхідно в демо­кратичному суспільстві в інтересах національної безпеки, економічного добробуту або захисту прав і свобод суб’єктів персональних даних чи ін­ших осіб.

 

Таким чином, обробка, поширен­ня персональних даних без згоди їх суб’єкта може здійснюватися, однак тільки:

 

— по-перше, у виняткових випад­ках, зокрема, в інтересах національ­ної безпеки;

 

— по-друге, на підставі відповід­ної норми чи навіть окремого закону, що передбачає та врегульовує такі ви­няткові випадки.

 

З іншого боку, п. 2. ст. 25 Закону України «Про захист персональних даних» дозволяє обробку персональ­них даних і без застосування поло­жень цього Закону, якщо така оброб­ка здійснюється:

 

— по-перше, фізичною особою виключно для особистих чи побуто­вих потреб;

 

— по-друге, виключно для журна­лістських та творчих цілей, за умови забезпечення балансу між правом на повагу до особистого життя та пра­вом на свободу вираження поглядів.

 

Таким чином, щоб увести безпеко­ву діяльність Центру Миротворець та аналогічних інституцій в умовах вій­ськової агресії в цілком легітимне рус­ло, видається доцільним не йти шля­хом прийняття спеціального закону, а вивести таку діяльність за рамки об­межувального регулювання Закону України «Про захист персональних даних». Це можна зробити шляхом до­повнення п. 2. ст. 25 Закону України «Про захист персональних даних ще одним підпунктом наступного змісту: «3) виключно з метою захисту націо­нальної безпеки України в умовах во­єнного, надзвичайного стану або про­ведення антитерористичної операції».

 

Підсумовуючи розглянуті питан­ня, слід зауважити наступне.

 

1. Право на захист персональ­них даних випливає з права на пова­гу до приватного та сімейного життя, до житла та кореспонденції, яке перед­бачене статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних сво­бод та статтею 17 Міжнародного пак­ту про громадянські і політичні права. Саме тому, право на захист персональ­них даних є не абсолютним, а віднос­ним. У кожному випадку воно має бути приведене у відповідність з ін­шими правами особи.

 

2. Оцінюючи правомірність за­галом обмежувальних з точки зору прав людини діянь в умовах інозем­ної агресії, слід відзначити, що укра­їнське та міжнародне законодавство не лише не забороняє певні обмежен­ня прав особи, у тому числі й щодо захисту персональних даних в умо­вах загрози національним інтересам, але й прямо передбачає можливість їх застосування. Однак застосування та­ких обмежень має відповідати визна­ченій правовій процедурі.

 

3. Прийнявши Заяву про відступ від зобов’язань, визначених стаття­ми 17 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Україна створила умови і для відступу від міжнародних зобов’язань щодо га­рантування права на захист проти збору та використання персональ­них даних, яке становить части­ну права на повагу до приватно­го та сімейного життя, до житла та кореспонденції

 

4. Прийняття Заяви про відступ створює умови, але не веде до авто­матичного обмеження дії норм зако­нодавства України щодо права на за­хист персональних даних. Підставою такого обмеження може бути лише прийняття відповідного закону, шля­хом внесення змін або окремого пра­вового акта.

 

5. Для створення правових засад широкого залучення громадськості до захисту національної безпеки в умо- вах воєнного, надзвичайного стану або проведення антитерористичної операції вбачається доцільним дозво­лити обробку персональних даних ви­ключно з метою захисту національної безпеки України без застосування по­ложень Закону України «Про захист персональних даних». Це можна за­провадити шляхом внесення відповід­них змін до статті 25 указаного Закону.

 

Список використаних джерел:

 

1. Конституція України : від 28 червня 1996 р. // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

 

2. Загальна декларація прав людини ООН: від 10.12.1948 // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2. rada.gov.ua/laws/show/995_015

 

3. Міжнародний пакт про громадян­ські і політичні права ООН: від 16.12.1966 // Офіційний портал Верховної Ради Ук- раїни. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/995_043

 

4. Про захист прав людини і основопо­ложних свобод: Конвенція Ради Європи від 04.11.1950. // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon4. rada.gov.ua/laws/show/995_004

 

5. Про захист осіб у зв’язку з автомати­зованою обробкою персональних даних: Конвенція Ради Європи від 28.01.1981. // Офіційний портал Верховної Ради Украї- ни. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/994_326

 

6. Про захист персональних даних: Закон України від 01.06.2010 // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

 

7. Про Заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зо- бов’язань, визначених Міжнародним пак­том про громадянські і політичні пра­ва та Конвенцією про захист прав люди­ни і основоположних свобод» : постанова Верховної ради України від 21.05.2015 // Офіційний портал Верховної Ради Ук- раїни. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/ show/462-19

 

8. Про внесення змін до Закону Ук- раїни «Про боротьбу з тероризмом» щодо превентивного затримання у райо­ні проведення антитерористичної опе­рації осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години: Закон України від 12.08.2014 № 1630- VII // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/1630-18

 

9. Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо особливого режиму досудового розсліду­вання в умовах воєнного, надзвичайно­го стану або у районі проведення анти­терористичної операції: Закон України від 12.08.2014 № 1631-VII // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/1631-18

 

10. Про здійснення правосуддя та кри­мінального провадження у зв’язку з про­веденням антитерористичної операції: Закон України від 12.08.2014 № 1632- VII // Офіційний портал Верховної Ради України. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/1632-18

 

11. Права громадян у сфері виконав­чої влади: адміністративно-правове за­безпечення реалізації та захисту / За заг. ред. В. Б. Авер’янова. — Київ, Науково- виробниче підприємство «Видавництво «Наукова думка» НАН України», 2007. — С. 11

 

12. Про військово-цивільні адміні­страції: Закон України від 03.02.2015 № 141-VIII // Офіційний портал Верхов- ної Ради України. — [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу : http://zakon1. rada.gov.ua/laws/show/141-19

 

13. Посібник з європейського права у сфері захисту персональних даних. — К. : К.І.С., 2015. — 216 с.115

 

14. Омбудсмен вимагає притягнути Ге- ращенка до кримінальної відповідальнос- ті // Корреспондент. — [Електронний ре- сурс]. — Режим доступу : http://ua. korrespondent.net/ukraine/3509044- o m b u d s m e n - v y m a h a i e - p r y t i a h n u t y - heraschenka-do-kryminalnoi-vidpovidalnosti

 

15. «Миротворець». Центр досліджень ознак злочинів проти національної безпе­ки України, миру, безпеки людства та між­народного правопорядку. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://psb4ukr. org/

 

16. Пазюк А. Міжнародно-правовий аналіз інформаційних прав люди­ни в Конституції України // Інтернет- платформа для вчених «Academia. edu». — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://www.academia. edu/14102253/

 

17. Дерогація // Вікіпедія. Вільна енци­клопедія. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wik i/%D0%94%D0%B5%D1%80%D0%BE%D 0%B3%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F 

 

 

Прочитано 572 разів
Ви тут: Home Головна ПРОБЛЕМИ ВИКОРИСТАННЯ ТА ЗАХИСТУ ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ В УМОВАХ ЗАГРОЗИ ІНТЕРЕСАМ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ - Діхтієвський П. В., Марченко В. Б.